Отакa штучка для бідних аудіофілів, що немають зайвої копійчини на дорогі записи, або (що набагато гірше) страждають на сверблячку з тильного боку штанів від очікування коли це нарешті замовлена платівка надійде поштою. Звичайно, не є чемним тягнути через інтернетрі тяжку працю валторнистів. Однак в деяких ситуаціях вийнятки просто необхідні. Наприклад коли справа стосується творів Вівальді. Чому саме цього композитора? Ну хоч би через такий цікавий випадок: у 2002-ім році Україна на халявця повернула Німеччині партитури опери Вівальді Мотезума, що вважалася втраченою після Другої Світової Війни. Поки цінителі творів рудого ксьондза пускали бульбашки з рота, хитрі шваби оголосили авторські права на трьохсот річний (!) манускрипт і майже зірвали постанови опери у Італії цілком спокійно відсудивши справу по німецьких судах. А що Україна? Та нічого, згадки про цей інцидент не знайти ні в тогочасній пресі, ані навіть у охочій до національного самолюбування енциклопедії Вікі. В свій час партитури було презентовано Німеччині, як знак доброї волі з розрахунком, що воно "зарахується" коли дійде до кандидатури на членствo ЕУ. Європи, панове, захтіли? Ну от вам і Європа в усій своїй красі. Йдіть собі до корчми слухати блатняк (пардон, шансон), а цивілізований захід замкне щось поважніше до сейфу десь під Дюссельдорфом.
А тому хлопці й дівчата, розслабляємося, бо не в нас одних перо на писок налипло й хапаймо музику (принаймні класичну) з ютубів. Спосіб рекомендований сподобався мені тим, що не треба завантажувати на й без того забитий комп'ютер черговий додаток, який все одно за пів-року перестане бути актуальним та сидітиме мертвим вантажем десь у програмах забираючи й без того дефіцитну пам'ять. Все що треба зробити, це скопіювати адресу запису у ютубі до віконця сторінки конвертора, натиснути ґудзика і voilà... якщо сервер не зайнятий, за декілька хвилин ви отримаєте готовий файл у форматі мр3. З ним вже можна робити, що заманеться. Чи на Я-телефон запхати, чи платівку випалити, чи просто заховати мов хом'як десь на запасники до кращих часів. За зразком нанівець потруєних атраментом ґобсеків від Зінґ Академі. Звичайно, ніякого відео в такий спосіб не отримаєте, але панове, перечитайте заголовок статті: ніхто не обіцяв вам кіна, а лише музику: ListenToYouTube.com: get mp3 from youtube video, flv to mp3, extract audio from youtube,
Вже не один раз у науковій медичній літературі з'являлися дивування мастодонтів від управління ліцензіями: яким чудом, інтерни, що найліпше здають стандартизовані тести не знають з якого боку підійти до паціента і через це іноді навіть вилітають з резидентур? У намаганні обмежити доступ до американської практики, ці цербери забули, що Моцарт звичайно геній від музики, але годі було його просити зашити шкарпетки. З кожним роком ускладнюючи ліцензійні іспити паперові ескулапи незчулися, як створили цілий клас мутантів-лікарів, що ненавидять клінічну практику й паціентів (мені вже не один раз доводилося на таких наштовхуватись) зате чудово себе почувають у атмосфері "екзаменаційного судоку". Ускладнюючі іспити Національна Медична Академія Америки вже давно забула як ставити прямі питання і навіть елементарні речі виглядають немов турнір гри з Каспаровим. Ось один з прикладів:
Яка найчастіша причина загибелі молодих людей? Вибір відповідей має трохи сміття і ще два варіанти: Вбивства та Кульові Поранення. Отут і починається байда: найчастіше молодята гинуть саме через вбивства (80%), а серед них 52% гинуть від кульових поранень. Вибирайте будь ласка. Правильний варіант у цьому випадку "Вбивства", але якщо б питання мало замість слова "причина" слово "спосіб", то відповідь мала б бути "Кульові Поранення". Ото й пантруйте майбутні коновали. Бо таких питань не два й не десять, а вісімсот на один ліцензійний іспит. То й виходять з курсу переважно асоціальні мудрагелі у яких руки з дупи, зате до голови підключений USB.
Пакування польового шатра Shelter Half для справжніх українців
При зайняттях теренівкою не останнє місце посідають так звані вправи з виживання. Попри досить гучну назву вони носять досить звикле завдання: як наїстися, напитися та переночувати поза домівкою й при тім не втратити забагато ваги, не набрати повне черево глистів, а також не підхопити запалення легенів провівши ніч під проливною зливою. Наступна коротка публікація стосується останнього.
Існує багато різновидів плащ-палаток, туристичних шатрів і т.п. Не вдаючись у подробиці слід зазначити, що великий відсоток з них страждає одним з трьох недоліків, або усіма одразу: шатро може бути важким, занадто комплікованим у встановленні й досить ніжним чи з комплектуючою деталів, що практично наможливо замінити у польових умовах, при капуті, чи банальному загубленні серед торiшнього листя або снігу. Окрім того, не слід забувати таку деталь, як утримання шатра у експлуатаційнім стані, а це досить важко при використанні типових туристичних зразків обладнаних дном. Вище є однією з причин чому вибір товариства приходиться саме на Shelter Half System американського війська. Це досить не вибагливе знаряддя можна придбати за копійчину у будь-якім склепі надлишків військового барахла, а запчастини до нього можна знайти мало не на кожнім дереві. І як завжди, навіщо видумувати ровера, якщо ідею можна запозичити у війська, що не зважаючи на моксельні прокльнони й кожнорічне передрікання загибелі у страшних муках, продовжує існувати й оперувати досить успішно вже добряче понад 200 років.
Чому "пакування для справжніх українців"? Та тому що більших жлобів, коли справа стосується закупу подібних речей, ще треба пошукати. У своїй назві Shelter Half не дарма має складову "Half", або "половина". Для того щоб полегшити нагрузку для жовніра, це шатро було розроблене з двох половинок, кожна з яких йшла до комплекту одного бійця. При бажанні, можна встановити й половину, однак для повного комфорту ночування в лісі варто ці складові поєднувати. Беручи до уваги слабку надію на закуп другої комплектуючої партнером (адже воно буде скупитися до останнього) слід брати дві половини шатра й відповідно пакувати їх разом. На щастя навіть в купі вони важать менше ніж типове туристичне шатро, а коштують ще менше.
Одразу обмовлюся, що існує непогане відео, у якім увесь процес описаний досить детально фаховим військовим.
Однак, беручи до уваги, що не усі з читачів цього опусу дружать з мовою клятих імперіалістів й узурпаторів прав рязанських колгоспниць, пропоную україномовну версію зі значними скороченнями.
Отже, для пакування знадобиться трійко речей: дві комплектуючi шатра, польова військова підстилка та стандартний наплечник зразка Alice будь якого розміру. На світлині нумер 1 обидві комплектуючі у розкладеному вигляді.
світлина 1
Зверніть увагу на патики зеленого й жовтогарячого кольору (світлина 2). Перших троє, других п'ятеро.
світлина 2
Бажано мати саме стільки, однак, як зазначалося вище, при їх відсутності можна спокійно обійтися кілками витесаними з найближчої смереки. Мотуз що йде з кожною половинкою річ потрібна, але, якщо він відсутній у комплекті, то зачекайте ночі й вкрадіть подібний в баби Рузі разом майтками які вона вивісила на нім сушити. з oстанніх можна влаштувати неабияку бойову хоругву один лише вид якої змусить тікати будь-якого ворога.
Складіть половинки одну на другу так як на світлині нумер 3. Як бачите вони мають форму шестикутника, майже ромба.
світлина 3
Всередину цього ромба розгорніть польову підстилку (про неї писатиметься окремо). До речі, подібний спосіб дозволяє використання наплечників меншого розміру (підстилка розрахована на носіння всередені лише у великім наплечнику або так званім duffle bag) й економлення місця всередені самих наплечників. Підстилка буде намагатися згорнутися, то кладіть її згортаючоюся частиною донизу. Результат виглядатиме як на світлині 4. Зверніть увагу, що підстилка лежить рівно посередені ромбу.
світлина 4
Тепер краї половинок слід зкласти немов заклеюючи конверт. Спочатку гострі кути, а потім бокові халяви. При тому один з довгих мотузів має стирчати назовні. Зверху розкладаються кілки (якщо вони є) переміжовуючи гострі кінці з тупими, щоб усе це добро рівно звернулося. Має вийти як на світлині 5.
світлина 5
Усе це скручується у щільний циліндр на землі, помагаючи собі коліном й вважаючи, щоб нічого не стирчало з боків окрім одного з довгих мотузів. Ним циліндр зв'язується докупи. Як варіант, для надійності можна обкрутити ще декількома мотузами, або лямками, як на світлині 6.
світлина 6
Врешті-решт добро кріпиться під лямки наплечника, як на світлині 7. Одразу вибачаюся за неохайний вигляд кінцевого результату: наплечник напів порожній, тому й шатро перехилене в один бік. Ну то власне й усе. Наступним разом про встановлення шатра на шашлику чи перед штурмом Арденів.
Гортаю останній номер National Geographic. Велика стаття про Крим. Автори, на диво, як на американців, ознайомлені з проблемою російської присутності на території України й переважно хамською, а зачасту відверто ворожою поведінкою. Здебільшого все обмежується танцями під гармошку й пошиттям червоних та трикольорових прапорів. Однак, наші закляті друзі дуже добре усвідомлюють римське mens sana in corpore sano та втілюють його за допомогою відповідного виду спорту. І що найцікавіше, роблять це організації, що в Україні переважно займаються клоунадою: козацтва. Вірніше кАзацтва, тобто москвофіли. Бо свої атамани й визолочена "еліта" продовжують робити те, що вони й зазвичай роблять: урочисті кулеші, чи то пиятики з увішуванням бляшками. Ну дехто ще шукає вихід у альтернативнім існуванні, влаштовуючи різні реконструкції, немов намагаючись узяти реванш у подіях, що понад 5о років вкриваються пилом часу. Між тим хлопчиська схоплені камерою американського журналіста не бавляться у "сищиків-розбійників". Під керуванням дорослих вони освоюють військову справу, приблизно так, як деякі з їх батьків робили у "зарницях". І як би не кляли скупі містечкові націоналісти руку Москви, зайняття ці проводяться не на щедрі дотації Kремля (погляньте на шмаття юних хуліганів), а на приватні пожертви патріотів Россії. Поки що вони бігають з макетами зброї, та може десь стріляють з пневматики й травматики. Хто зна, як розгортатимуться події. У будь-якім випадку, їх опонент безнадійно відстає згідно причин зформульованих Остапом Вишнею у оповіданні про мешканців країни Чукрен.
У такий простий спосіб хлопчик зправа при потребі дасть ради зтулити писки архаровцям на кшталт тих, чиє фото було надруковане у National Geographic. На разі...
Українці мають унікальну можливість дати фору у подібнім змаганні. Скільки нас живе за кордоном? У самій Північній Америці кілька міліонів. Тобто діаспора є у всіх країнах, де придбати карабін, чи пістолет не важче, аніж замовити порцію хінського їдла на хату. Нехай в Україні карабін маузера затягає понад тисячу доларів, а дозвіл на володіння ним виробляється роками. Але ж, люди добрі, майте совість! В більшості місць скопичення діаспори те саме купується за 200 доларів, а дозвіл робиться за півгодини на місці. Скільки з вас не знає яким боком тримати рушницю, а якщо знає, то не здатна влучити в здохлу курку, якщо та лежатиме далі ніж десять метрів? Скільки з вас заплили жиром на канапах й бідкаються про високий холестерин, або викидають дурні гроші на спортзали, коли зайняття теренівкою і дешевші і корисніші? В скількох з вас дітиська просиджують тижнями перед комп'ютерними забавками й забули, що таке пробігти довкола будинку, чи видертися на дерево. Що є ліпшим вкладом на майбутнє: пропити сотню доларів на черговій Маланці, чи придбати на ті гроші мілкашку вашому сину й навчити з неї стріляти на стрільбиську? У що перетворилися українські спортові клуби, що до війни приймали сотні, ба тисячі членів січей? Чи все на що ви здатні є поїдання вареників по фестивалях та галас перед російськими амбасадами? Невже так важко усвідомити, що гавкають пси, а вовки гострять ікла. Mовчки, але гострять.
Багатьом це можливо й дивина, але Тато не лише для того, що навчати дітей колупатись в носі
Не чекайте указів президентів, спонсорів від конгресу ЗДА, масовиків-затійників, що створять вам усі умови для тренувань. Доля вашої країни (якщо звичайно вам на неї не начхати) у ваших руках, у ваших кишенях. А інакше знамените "Честь України готов боронити" перетворюється на претензію імпотентів.
Власне, для цієї мети можна брати будь що, адже пістолет не гвинтівка й надто великої різниці у влучності не відчуватиметься, через те, що використовується для близьких мішенів.
Для підтримання концепції спортового товариства (нерадянське озброєння стандарів ДСВ радіусом в 20 років довкола) для вжитку прийнятий німецький зразок П38 та П1. Власне це майже те саме з невеликою різницею у виконанні й матеріалах. Для тих, хто не в темі, як завжди на допомозі стає вікіпедія. На разі закуповується кілька зразків для випробування. Калібр 9x19мм Parabellum є досить поширеним й недорогим серед набоїв, хоча й поступається у ціні знаменитому 7.62×25мм Токарева.
Збірна солянка з вермахтовського П38 й повоєнного бундесверівського П1
Поки що цей вид зброї матиме лімітований спосіб використання, переважно лише з метою ознайомлення гайдуків. Приблизно як в американських не бойових частинах війська. Окрім того, через те, що пістолет є старшинською зброєю, то й носитиметься він старшинами, а також гайдукам під час чергування при арсеналі, тощо. Чому така дискримінація? Через декілька причин:
1.Більшість зброї знаходитиметься на балансі товариства, тобто її треба купувати, а на разі П1 є найдорожчою одиницею за коштом.
2. Поки що у розпорядженні товариства лише одна ліцензія на закупівлю зброї, та й та у категорії C&R. Пістолети зазвичай надають найбільше клопоту при закупах.
3. Транспортування пістолетів через кордон з Канадою, та навіть через внутрішні кордони ЗДА досить клопіткі з огляду на законодавство у порівнянні з рушницями.
4. Більшість потенційних гайдуків не мають військового досвіду, відповідно вправи з пістолетами є не надто безпечними й потребують велику кількість інструкторів, яких в товариства немає.
Однак модель П1 обрана не дарма. На майбутнє, в разі розвитку товариства можна буде збільшити кількість одиниць в арсеналі.
Для тих, хто не бажає заглухнути по кількох місяцях бехкання на стрільбиську, а також для усіх членів товариства, є необхідним придбати маленький превентивний засіб. Через те, що він є частиною однострою, а також через випробування певних зразків довідом військових, на обладунок стає наступна байда:
серійний номер виробу:
NSN 6515-01-466-2710
для самих затичок
окремий номер для пуделка:
NSN 6515-01-100-1674
Увага: наведені вище номери не для краси. Затички вибрані універсального розміру, що не будуть замалі. Пуделко з спеціальним пристроєм до правильного закладання більшості зразків та носіння на однострої.
Інструкції по закладанню будуть надані під час вправ. Ну й найголовніше: без затичок участь на стрільбиську заборонена статутом товариства.
