Непогана Сторінка до Отримування Музики з Ютубу без Зайвого Клопоту

Поцілуйте мене в с...  в скарб, панове!

Отакa штучка для бідних аудіофілів, що немають зайвої копійчини на дорогі записи, або (що набагато гірше) страждають на сверблячку з тильного боку штанів від очікування коли це нарешті замовлена платівка надійде поштою. Звичайно, не є чемним тягнути через інтернетрі тяжку працю валторнистів. Однак в деяких ситуаціях вийнятки просто необхідні. Наприклад коли справа стосується творів Вівальді. Чому саме цього композитора? Ну хоч би через такий цікавий випадок: у 2002-ім році Україна на халявця повернула Німеччині партитури опери Вівальді Мотезума, що вважалася втраченою після Другої Світової Війни. Поки цінителі творів рудого ксьондза пускали бульбашки з рота, хитрі шваби оголосили авторські права на трьохсот річний (!) манускрипт і майже зірвали постанови опери у Італії цілком спокійно відсудивши справу по німецьких судах. А що Україна? Та нічого, згадки про цей інцидент не знайти ні в тогочасній пресі, ані навіть у охочій до національного самолюбування енциклопедії Вікі. В свій час партитури було презентовано Німеччині, як знак доброї волі з розрахунком, що воно "зарахується" коли дійде до кандидатури на членствo ЕУ. Європи, панове, захтіли? Ну от вам і Європа в усій своїй красі. Йдіть собі до корчми слухати блатняк (пардон, шансон), а цивілізований захід замкне щось поважніше до сейфу десь під Дюссельдорфом.
А тому хлопці й дівчата, розслабляємося, бо не в нас одних перо на писок налипло й хапаймо музику (принаймні класичну) з ютубів. Спосіб рекомендований сподобався мені тим, що не треба завантажувати на й без того забитий комп'ютер черговий додаток, який все одно за пів-року перестане бути актуальним та сидітиме мертвим вантажем десь у програмах забираючи й без того дефіцитну пам'ять. Все що треба зробити, це скопіювати адресу запису у ютубі до віконця сторінки конвертора, натиснути ґудзика і voilà... якщо сервер не зайнятий, за декілька хвилин ви отримаєте готовий файл у форматі мр3.  З ним вже можна робити, що заманеться. Чи на Я-телефон запхати, чи платівку випалити, чи просто заховати мов хом'як десь на запасники до кращих часів. За зразком нанівець потруєних атраментом ґобсеків від Зінґ Академі. Звичайно, ніякого відео в такий спосіб не отримаєте, але панове, перечитайте заголовок статті: ніхто не обіцяв вам кіна, а лише музику:

ListenToYouTube.com: get mp3 from youtube video, flv to mp3, extract audio from youtube,

Поки сонечко зійде роса очі виїсть

Гортаю останній номер National Geographic. Велика стаття про Крим. Автори, на диво, як на американців, ознайомлені з проблемою російської присутності на території України й переважно хамською, а зачасту відверто ворожою поведінкою. Здебільшого все обмежується танцями під гармошку й пошиттям червоних та трикольорових прапорів. Однак, наші закляті друзі дуже добре усвідомлюють римське mens sana in corpore sano та втілюють його за допомогою відповідного виду спорту. І що найцікавіше, роблять це організації, що  в Україні переважно займаються клоунадою: козацтва. Вірніше кАзацтва, тобто москвофіли. Бо свої атамани й визолочена "еліта" продовжують робити те, що вони й зазвичай роблять: урочисті кулеші, чи то пиятики з увішуванням бляшками. Ну дехто ще шукає вихід у альтернативнім існуванні, влаштовуючи різні реконструкції, немов намагаючись узяти реванш у подіях, що понад 5о років вкриваються пилом часу. Між тим хлопчиська схоплені камерою американського журналіста не бавляться у "сищиків-розбійників". Під керуванням дорослих вони освоюють військову справу, приблизно так, як деякі з їх батьків робили у "зарницях".  І як би не кляли скупі містечкові націоналісти руку Москви, зайняття ці проводяться не на щедрі дотації Kремля (погляньте на шмаття юних хуліганів), а на приватні пожертви патріотів Россії. Поки що вони бігають з макетами зброї, та може десь стріляють з пневматики й травматики. Хто зна, як розгортатимуться події. У будь-якім випадку, їх опонент безнадійно відстає згідно причин зформульованих Остапом Вишнею у оповіданні про мешканців країни Чукрен.

У такий простий спосіб хлопчик зправа при потребі дасть ради зтулити писки архаровцям на кшталт тих, чиє фото було надруковане у National Geographic. На разі... 

 

 

 

Українці мають унікальну можливість дати фору у подібнім змаганні.  Скільки нас живе за кордоном? У самій Північній Америці кілька міліонів.  Тобто діаспора є у всіх країнах, де придбати карабін, чи пістолет не важче, аніж замовити порцію хінського їдла на хату.  Нехай в Україні карабін маузера затягає понад тисячу доларів, а дозвіл на володіння ним виробляється роками. Але ж, люди добрі, майте совість! В більшості місць скопичення діаспори те саме купується за 200 доларів, а дозвіл робиться за півгодини на місці. Скільки з вас не знає яким боком тримати рушницю, а якщо знає, то не здатна влучити в здохлу курку, якщо та лежатиме далі ніж десять метрів?  Скільки з вас заплили жиром на канапах й бідкаються про високий холестерин, або викидають дурні гроші на спортзали, коли зайняття теренівкою і дешевші і корисніші? В скількох з вас дітиська просиджують тижнями перед комп'ютерними забавками й забули, що таке пробігти довкола будинку, чи видертися на дерево.  Що є ліпшим вкладом на майбутнє: пропити сотню доларів на черговій Маланці, чи придбати на ті гроші мілкашку вашому сину й навчити з неї стріляти на стрільбиську? У що перетворилися українські спортові клуби, що до війни приймали сотні, ба тисячі членів січей? Чи все на що ви здатні є поїдання вареників по фестивалях та галас перед російськими амбасадами? Невже так важко усвідомити, що гавкають пси, а вовки гострять ікла. Mовчки, але гострять.

Багатьом це можливо й дивина, але Тато не лише для того, що навчати дітей колупатись в носі

Не чекайте указів президентів, спонсорів від конгресу ЗДА, масовиків-затійників, що створять вам усі умови для тренувань. Доля вашої країни (якщо звичайно вам на неї не начхати) у ваших руках, у ваших кишенях. А інакше знамените "Честь України готов боронити" перетворюється на претензію  імпотентів.

Цеберко на Голову

При вправах зі стрільби гельма є просто необхідним засобом як персональної безпеки, так і кондиціонування до прицілу у досить незручних умовах.  Виходячи з того, що товариство має намір брати участь у різних реконструкторських та церемоніальних заходах, та керуючись бажанням заощадити якнайбільше важкозароблених грошей (м'яко кажучи не найщедрішим до видатків гайдуків) на реєстр приймається традиційна німецька гельма зразка М1935, М1940 та їм подібні. Коштує вона коло п'ятидесяти американських карбованців й придбати її можна де завгодно разом з підшоломником. Навіть дешева хінська хрінь вистачає на подібне. Звичайно гурмани можуть використовувати шоломи повоєнного Grenzschutz або взагалі оригінали.  Покриття гельми має відповідати кольору польового однострою, тобто Olive Drab. Найближчим часом буде вирішено чи фарбувати гельми матовою фарбою й кріпити бокову декаль з символікою товариства, а чи надягати зверху чохол на зразок прототипів ДСВ, але вже потрібного кольору.

Типічний зразок-копія з інтернетрів

Справи Каптерські — Справи Бухгалтерські

або...

Класифікація постачання згідно військових стандартів ЗДА/НАТО

Багато років тому, коли опинився на військовім складі для отримання свого найпершого однострою, довго не міг второпати: На дідька селепкам стільки усяких кодів й номерів? Ну написали б "майтки сірі" чи "шкарпетки зелені". А тут купа усяких літер й цифр. Пройшло кілька років, поки второпав, що подібна "нумерологія" є досить корисною справою. Бо сірі майтки усякі можуть бути, а селепкові належаться саме оті з ґудзиками, аби крашанки не по випадали під час захисту Вітчизни. Та й то гyдзиками пластиковими, а не метальовими. Бо мулятиме на марші. І не з вовни, а з бавовни, бо впріє сидячі у караульній, а потім підморозить на аппелі. Однак, якщо записувати усі деталі, жадного місця у ґросбухах не вистачить. Про самі лише шнyрівки можна скласти такі описи, що Бальзак плакатиме від заздрощів. Нічого не вдіяти. Без деталів не можна. Те, що для одних править за кватирку , іншим видається цілим вікном.

Задля економії місця на папері та застереження бардаку у логістиці військові створили систему каталогів. Кожна річ, до якої лише можуть дотягнутися хтиві селепківські лапи, окремо описується у каталозі, а далі отримує індивідуальний номер. Цей номер (іноді з дуже стислою назвою) вже й потрапляє до селепківських зольдбухів, облікових карток та талонів на папір до дупи. Бо то лише суворим челябинським мущинам папір наждачний надасться до справи, а розбещений захід завжди вимага принаймні кальвадоса замість денатури. Як тут обійтися без каталогів?

Потрібна подібна стандартизація й для спортового товариства. Одна річ довго описувати гайдукам, що пхати до наплечника, а що не пхати. Паскудна й невдячна справа, особливо, коли час не має терпіння, та ще інформація зачасту поширюється "глухим телефоном". Зовсім іншe, дати злидням кілька номерів і хай пакуються згідно уставу. Звичайно, коли у групі лише п'ятеро людей, користь не велика. Але поганий той фенрик, що не мріє стати генералом.

За основу системи постачання братиметься модель війська ЗДА. Чому саме їх? Бо живемо не у Хінах, спортове товариство готує себе для потреб саме цих добродіїв, і при бажанні можна завжди дістати матеріали для додаткового вивчення. Складається ця система з наступних десяти категорій, або класів:

Клас І -- Харчі й безкоштовні знаряддя гуманітарної допомоги

Клас ІІ -- Одяг, індивідуальний обладунок (наплечники/портупеї), шатра, інструменти, мапи, канцтовари й усякі швабри з віниками.

Клас ІІІ -- Пальне, змащувальні матеріали, газ і гас, а також усе що можна налити до слоїка й застосувати коло транпортних засобів.

Клас ІV -- Все для будови. Цегла, дошки й навіть готові змонтовані структури. Однак реманент сюди не йде, бо підпадає під Клас ІІ

Клас V -- Амуніція усіх зразків від набоя до детонатора піротехніки. Звичайно, у спортовому товаристві ніхто з бомбою по кухні не бігатиме. Бракувало лише розборкати нездорову цікавість знудьгованих синів Хувера. Тому Клас V для гайдука правитиме за кулі, гільзи, готові набої, тощо.

Клас VI -- речі особистого вжитку. Сюди йдуть всілякі зубні пасти, жилетки, папір на листи до марини, фотоапарати. Окрім того сюди входять й тютюнові вироби та алкоголь. Саме тому горілчані склепи на базах звуться Клас VI. Усі ці речі мають одну спільну рису: жадна з них не є виготовлена за військовим контрактом, або замовленням.

Клас VIІ -- Усе що їде. Усякі там панцирники, запорожці й ровери з мотором. А також пересувні майстерні, хоча знову ж, навряд чи гайдукам доведеться подібним бавитись.

Клас VIII -- Медичне обладнання й деталі постачання включно зі шприцами, бинтами та йодиною. Також сюди йдуть інструменти та запчастини, що використовуються виключно у медичній галузі. Додаково цей клас поділено на дві підгрупи: VIIIа та VIIIb. Відрізняються тим що до другої категорії йдуть речі пов'язані з переливом крови: сама кров, плазма й інші компоненти.

Клас ІХ -- запчастини для техніки (окрім медичної) різні конструктори, всілякі байди й фіговини незрозумілого призначення знайдені у темнім кутку на складі.

Клас Х -- усе що може бути використане для невійськового призначення. Наприклад селянський реманент, насіння, засоби для економічного розвитку та інші речі не перечислені у класах з першого по дев'ятий.

"Всяке Різне" -- Це своєрідний апендицит, для виключень з наведених десяти класів. Майже не використовується.

Детальну інформацію щодо цих категорій можна прочитати у військовім формулярі U.S. Army Field Manual 4-0. Формуляр вже сто років тому розсекречений й лежить у вільному доступі в інтернеті.

Кожна річ зараxована до наведених вище класів має персональний номер: NATO Stock Number званий ще в ЗДА National Stock Number. Для потреб спортового товариства це трохи завеликий монстр, однак варто розуміти його схему, для використання окремих компонентів та власної модуляції.

Виглядає воно приблизно так:

Формат NSN записується у наступній послідовності:

abcd-ef-ghi-jklm

Кожен з елементів від а до m задумувався для відображення однозначною цифрою. Згодом, коли каталоги збільшилися у складності, елемент g став альфономерним, тобто складеним і з букв, і з цифр. На разі використовуються великі літери А, В, С.

Початкова підгрупа, abcd, є так званим Класом Федерального Постачання (Federal Supply Class (FSC)) або Класифікацією Державного Постачання  (National Supply Classification (NSC)). Теоретично зпоріднені речі зараховані у цім класі повинні мають і схожі номери. Однак, зі збільшенням кількості інвентарних одиниць, це стає дедалі рідшим явищем.  В ідеалі має відбуватися щось отакого:

Гімнастерка пустинна: NSN 8415-01-327-5324

Штани пустинні: NSN 8415-01-327-5339  

Наступною частною номеру є Державний Персональний Ідентифікаційний Номер або National Item Identification Number (NIIN).  Він записується у наступнім форматі:

 01-234-5678

Іноді його записують з рисками, а іноді ліплять усе до купи й від цього справа не міняється. Перші дві цифри відповідають Державному Кодифікаційному Бюро, або National Codification Bureau (ncb). Зазвичай це номер країни учасника НАТО та країн спонсорованих через НАТО. Код ЗДА 00 або 01. Код України 61, Канади 20 або 21, Німеччини 12.  Решта сім цифр вже є вийнятково персональними номерами і можуть бути замінені літерами при потребі.  Детальніше ознайомитися з цими кодами можна тут.

Знайти коди NSN можна на усіх речах виготовлених за військовим контрактом чи задля нього. Не залежно від вигляду чи призначення продукції. Ось кілька прикладів:

 

На майбутнє підготовка й координація заходів спортового товариства відбуватиметься з використанням наведених вище класів постачання. На початках звичайно буде мороки, але згодом встаканиться й відправляючи гайдука по сиву кобилу можна буде не перейматися, що він раптом притягне бойового рожевого слона.

При заведенні на облік у товаристві кожна річ заносиметься під існуючим номером NSN, або отримуватиме ерзац номер максимально наближений до оригіналу. В такому випадку код виділятиметься через використання останньої літера "Е". Наприклад: штани пустинні пошиті хінцями на американський зразок не по контракту, але максимально наближені зовнішнім виглядом йтимуть під кодом: NSN 8415-01-327-5339Е.
   

Приорітети у Тренуванні Спортового Товариства

Серед Усусусів (що почали своє існування на базі спортовиx товариств) був популярним вислів "першим обов'язком стрільця є робити так, щоб його ворог вмирав за свій край". І хоча Лицарі Червоної Калини були й є прикладом для усіх, бажаючих бачити жовто-блакитний прапор на будинку українського уряду, мало хто з нащадків задається питанням: а що саме змушує подібну формулу спрацьовувати? Напевно-ж не лише мазепинка на потилиці.

Тренуватся можна в чім завгодно. Однак,  певні непрофільні категоріі мають бути зведені до мінімуму, або взагалі відкинутізаздалегідь.  Роблячи головну ставку на ідеологію у вишколі, члени спортового товариства не враховують досвіду рухів, що поставили занадто багато ресурсів на цю карту й ганебно програли, не в останню чергу через приспаний власною пропагандою критичний контроль ситуації.  Найяскравішим прикладом тут будуть мабуть японські самураї середини ХІХ сторіччя, які не дали ради вчасно знайти місце для військової та політичної гнучкості у напів-релігійній  ідеологіі Бушідо.  Розплата була не з дешевих. Тим, хто перебуває у захопленні від легенд про массові сеппуку й красиву смерть цих воїнів, та любить повторювати "краще вмерти стоячи, аніж жити на колінах", слід ознайомитись з твором  "Японська Корчма" Олівера Статлера. Після невдалого спротиву новій вишколеній європейцями армії,  більшість самураїв в решті-решт поступилися принципами і, втративши привілейоване соціальне положення, булa  змушенa стати господарями їдалень та дрібними бюрократами.

Друга пастка, до якої можуть потрапити організатори спортових товарист, фігурує у вигляді роздутого мильного пухира різних спецназів, особливо спецназу радянського й його російських та українських спадкоємців.  Аура втаємничення дала цим структурам певну привабливість та ексклюзивність, а розкидані по інтер-нетрях показові кардебалети з димовивим шашками й розбиваннями головою цегли та пляшок, довершили рекламу. Між тим, нічого понад людського у хлопцях з спец-підрозділів немає.  І не дивлячись на популярність пісень про  Отряд Вимпєл, їх герої суперменять по Колумбії та В'єт Наму переважно лишень у піснях. Подібний спектакль ліпше залишити до копіювання акторам Мосфільму.

Інша справа "Чорний Кіт"  Міхала Вітушки. Його відносно невеликий загін привів до загибелі багатьох кадрових військових з МГБ та цілого ряду керівників НКВС, а по закінченні операцій майже в повному складі евакуювався за кордон. Сам Вітушка помер аж у 2006-ім році залишивши з носом мисливців з радянських спец служб. Однак, ніде у програмі вишколу Чорного Кота не було ефектного витягання цвяхів з дубових дошок зубами чи пошиття крутих одностроїв. Навпаки, здебільшого,  ці хлопці вчилися речам далеким від гламуру. Наприклад  ремонту радіоприймачів, слюсарній справі та поліграфії.

Створення нових теорій вишколу, здебільшого висмоктаних з пальця майстрами спорту від підводних шахів, теж іноді видаються досить спокусливими.  Нікому у здоровім ґлузді не прийде до макітри готуватися до змагань з тенісу за допомогою комп'ютерного блоку Nintendo. Людині, що готуватиметься до змагання з біатлону за допомогою рогатки, скоріш за все порадять послуги лікаря психіатора. Однак, досить велика група людей займається ейрсофтом з повним переконанням, що таким чином отримує повноцінний військовий вишкіл. Вже й легенда з'явилася, мовляв сучасна японська армія нічого іншого й до рук не бере з міркувань економії та екології.  Не так давно з'явилася нова забавка під назвою хардбол. Дорослі люди палять одне до другого з пневматичної зброї з повним переконанням, що це сприятиме "розвиненню духу воїна".  Подібні тези є свого роду лаксмусовим папірцем на інфантильність того чи іншого руху. Спорт не релігія, це фах.  Якби було навпаки, від вихованців ПТУ, окрім духу цигарок Ватра мали б йти еманації "духу сантехніка", а шофер ЛАЗу ніколи б не починав робочого дня без підголювання на оселедець та медитації.

Молодому спортовому товариству, що ще не нажило власного досвіду у вишколі, слід триматися поближче до існуючих організацій, що вже цей досвід мають. На заході це асоціації на кшталт Appleseed Project, та State Defense Forces. До речі, остання унікально вирішyє проблему людей, що бажають отримати уявлення про військо, однак не хочуть пов'язувати себе зобов'язаннями з армійськими структурами. На відміну від війська, STF не підлягає воєнній мобілізації, членство повністю добровільне та вийти з нього можна у будь-яку хвилину. Звичайно й вишкіл набагато зпрощений у порівнянні навіть з Національною Гвардією, однак здебільшого навіть цей рівень може бути корисним для людини, що не має жадного досвіду у цій царині. На додаток,  існує масса спортових клубів, що стоять на добрих взаєминах з федеральним урядом та завжди раді прийняти до участі у змаганнях інші організації. Звичайно, подібна гостинність не поширюється на добродіїв, що замотують голови тюрбанами, або люблять фотографуватися у позі римського салюту. Однак від подібних йолопів слід триматися у будь якім випадку, якщо звичайно товариство немає бажання зробити зі службовців ФБР та ATF постійних співрозмовників, та перейти вишкіл десь на параші у якомусь з чисельних федеральних корекційних комплексів.

Я Зовуся Гайдамака: Сині Сподні, Жовта ...

У класичній біології є два знані види мімікрії: Бейтса та Мюллера. Різняться вони між собою тим, що згідно першої, муха приймає вигляд шершня, для того, щоб відлякувати хижаків. Шершень, з іншого боку,  має такі самі яскраві жовті відзнаки, як і оса, що є прикладом мімікрії Мюллера.   До якої категорії можна віднести молодих людей, які демонструють вулицями українських міст у польових одностроях бундесверу, часом вбравши на голови червоноармійські шоломи та узявши до рук наспіх збиті й розфарбовані партійною символікою щити? Тягне на мімікрію Бейтса. Та, на жаль, існує ще й третій, не дуже відомий, вид мімікрії,  до якого потрапляють молоді люди, чиї серця сповнені патріотизмом, а голови інтернетним мотлохом. Це мімікрія Вавілова. Її прикладом є бур'яни, що пристосовуються під зовнішній вигляд культивованих рослин для того щоб уникнути мотики садівника. Не зважаючи на відверте копіювання стилю правих режимів часів другої світової війни, київський ОМОН ще ні разу не переплутав хлопців з мітингів ні з бундесвером, ні з Отто Скорцені, ані з парамілітарною організацією, яку слід не в банальний спосіб кийками по нирках товкти та за руки-ноги до автозаків закидувати, а обережно відловлювати за допомогою анти-терористичних відділів МВС.

Про Користь Часу Проведеного на Стрільбиську

Маневри Швейцарського Війська у 1915-ім році

У 1912-ім році, коли Балкани вже були вагітні ембріоном Першої Світової Війни,  імператор Вільгельм ІІ відвідав Швейцарію на запрошення президента конфедерації Людвіґа Форрера. До програми відвідин входив огляд так званої "міліції", або резервістів швейцарського війська. Вражений професійністю солдатів, які проміж іншим були відмінними стрільцями, кайзер запитав одного з них: "Ви добре стріляєте, Швейцарія має 500 тисяч війська. Але, якщо Німеччина нападе з міліоном солдат, що ви робитимите?"  Резервіст відповів не довго думаючи: "вистрілимо по два рази й повернемося додому."
Звичайно, територіальна цілісність країни була врятована не лише страхом Вільгельма перед виробниками високо-якісного сиру з фузеями під ліжком.  Однак, ця деталь зіграла свою важливу роль, коли командуючий військами конфедерації Віллє переконував німецький генеральний штаб не випробовувати долі з планами вторгнення до Швейцарії*.

 Сімо Хяюхя 1939

Значення стрілецького вишколу важко переоцінити. Під час нападу на Фінляндію, радянські війська були переповнені чутками про "кукушок", снайперів, що стріляли засівши у скронях дерев. Сама назва наводила жах на багатьох червоноармійців. І хоча згодом легенда була розвінчана самими фінами, лише за один день бувший шуцкорівець Сімо Хяюхя вбивав до 29 ворогів, навіть не використовуючи снайперський приціл. Коли через багато років його спитали, звидки така міткість, він відповів одним словом: "Тренування"**.

* Stephen P. Halbrook (1998) Target Switzerland: Swiss Armed Neutrality In World War II. Cambridge: Da Capo Press

** Dougan Andy (2006) Through the Crosshairs: a History of Snipers. Cambridge: Da Capo Press

Історія Вжитку Калібру 22LR у Європейськім Війську

У 1945-ім році приймальні відділи арсеналів Великої Британії Працювали 24 години на добу: з континенту поверталися солдати його величности, Георга VI.  Вулиці великих міст заповнювалися людьми у військових одностроях, що завалювали кравців замовленнями на цивільне вбрання, а склади зброї гвинтівками Лі Енфільда кількох модифікацій. Армія поступово зменшувалася у розмірі і невдовзі виникло питання, що робити з горами карабінів старіючого зразку, які займали купу місця у арсеналах  й поступово втрачали своє призначення регулярної стрілецької зброї.  Після прискіпливого огляду, тисячі одиниць були знищені, ще тисячі були залиті космолином та запаковані до дерев'яних "домовин" у дальніх закутках арсеналів.  Щось було продано за кордон. Подібне вже робилося по Першій Світовій Війні. Однак цього разу виникла потреба у додатковому варіанті: країна щойно пережила війну. Економіка ледве дотягнула до перемоги і тепер нагадувала людину, яка щойно одужала від важкої хвороби, однак ще не встані повернутися до повноцінної праці.  Переможений ворог лежав у руїнах й міг от-от захворіти на модну тоді європейську хворобу —  комунізм.  Ні про які посилені репарації й мови не могло бути, навпаки, у кулуарах західних альянтів обговорювалися деталі плану Маршала, а американські літаки пакували знаменитi "родзинкові бомби", щоб скинути їх на Радянську зону окупації.

Між тим, навіть у скороченім вигляді, британська армія залишалася далеко не крихітною. Її гарнізони були розкидані по ціломy світі від Родезії до Калькутти і кожен постріл,  зроблений солдатом на стрільбиську під час навчань,  робив дірку не лише у мішені, а й у коферах військового міністерства його величності. Ідея порятунку бюджету прийшла від переможеного ворога.

По закінченню Першої Світової Війни, війська Німецької  Імперії зазнали примусового скорочення, а гіперінфляція, що охопила країну невдовзі додала головного болю "батькові" Райхсверу,  Гансу фон Зекту. Грошей на утримання навіть офіційних військових частин практично не було, а тут ще й Чорний Райхсвер, що існував практично у підпіллі під вивіскою спортових товариств на добровільні пожертви громади, що прагнула реваншу.  Щоб не витрачати набої,  солдатів іноді виводили на маневри з патиками, якими ті мусіли молотити об дерева імітуючи постріли.

Окрім знаменитого пруського мілітаризму Німеччина є знаменита ще одним явищем, яке рекомендує її й понині немов годинники Швейцаріію. Це ... бюрократія.  Військові чиновники Веймарської республіки становили окрему уніформовану касту й задармо свій хліб не їли. Саме вони створили й запустили Reichsarbeitsdienst, службу розбудов, що змогла затруднити багатьох німецьких чоловіків на будові автобанів та дати їм ерзац-військовий вишкіл, що згодився пізніше ново відтвореному Вермахту.  Перевіривши статті витрат по гарнізонах та касові книги "спортових клубів", аудитори військового міністерства прийшли до висновку, що великі суми грошей йдуть на витрачену амуніцію.  А що, коли залишити використання дорогих набоїв 7.92x67mm  виключно для фінальних фаз вишколу у стрілецькій справі, замінинивши решту дешевими набоями 22LR? Були зроблені розрахунки і виявилося, що, навіть при витратах на конверсію частини арсеналу, озброєні "мілкашками" тренувальні підрозділи з лихвою покриють усі слюсарні кошти. Окрім того існував ще один чималенький плюс: на відміну від звичайної стрілецької зброї, гвинтівки 22-го калібру не підпадали під примусову реєстрацію Версальських угод, а озброєні ними формування не викликаки ні в кого підозри.

Albert Geschow TSM 22 Caliber

Почалося переобладнання арсеналів. Випробовувалося  кілька варіантів підходу до справи. Згідно першого, гвинтівки розбиралися й металеві частини повністю замінювались з розрахунком на 22-й калібр. Дpугий варіант надав знаний на той час концерн Ерма: він передбачав змінний затвор, маганну коробку, й вставку до люфи. Було розроблено кілька таких моделей. Найпростіша була однозарядною, найдосконаліша  передбачала магазин на 5 набоїв.

Вcтавний пристій Ерми: затвор з люфою, дві магазинки на 5 набоїв та нижня панель для їх кріплення

Третій варіант конверсії передбачав виготовлення повністю нової гвинтівки 22LR. Всі ці вироби йшли під загальною категорією ТSM, або тренувальний військових рушниць. Найперші зразки передбачали лише конверсію калібру, останні (перед самою війною) мали кріплення для баґнетів.

Gustloff KWK Mauser був однією з останніх передвоєнних розробок

Кінець проекту поклали вибори райхсканцлера у 1933-ім році. Гітлер перестав вшановувати версальські угоди й розгорнув мілітарну машину на повну міць. Однак гвинтівки ТСМ не стали мертвонародженою дитиною військових аудиторів. Їх широко застосовували у молодіжних організаціях зразка Гітлер Юґенда, поліції та (тепер вже справжніх) спортових клубах. Окрім того була запущена урядова програма, що давала можливість молоді купувати подібні вироби за пільговими цінами.  Багато зразків було експортовано за кордон, деякі виявилися популярними аж у Америці. Ідея військової тренувальної гвинтівки виявилася настільки вдалою, що китайська фірма Норінко з успіхом реалізовувала клони маузера 22-го калібра аж до кінця ХХ сторічча, а Чехія ще й нині випускає так званий CZ 452 Miltary Training Rifle на базі гвинтівок VZ-24. Звичайно, остання більше нагадує цивільні зразки й баґнета на неї не насадити.

Norinco JW-15 Mauser clone 

 CZ-452

А що Британія? По війні велика кількість гвинтівок була перероблена на 22-й калібр й укомплектувала рекрутські частини, корпуси кадетів, різні військові школи, тощо.  Через надто суворі закони з володіння зброєю, модифікація практично не потрапила до цивільного сектору країни.  Модифікація отримала умовну назву "гвинтівка-2" у протиставлення до "гвинтівки-1", звичайного Енфільда калібру 7.7x56mmR. Конструкція гвинтівки-2 була не надто складною й передбачала лише один заряд. Стріляні гільзи, по перисмиканні затвору падали до порожнього каналу, що залишився від демонтованого механізму магазину на старі набої. Цей зразок ще досі можна зустріти на західних ринках, однак через високу ціну й брак деталей він не користується великим попитом.

Ідея військових гвинтівок у калібрі 22LR прижилася серед виробників зброї для цивільних.  Практично кожен зразок відомих стрілецьких карабінів має свій клон. Серед них модулі зразка AR15, що існують як повністю змонтовані рами а люфами або вставки до затворів.

Colt Umarex 22LR

Також існує модуль прототип МП5, що копіює однойменний вироб Хеклера й Коха. На жаль,  коротка люфа притаманна "дорослому брату" ставить GSG-5 (так назвали клон) у невигідне положення. Усі карабіни мусять бути обладнані видовженою люфою замаскованою під фальшивий глушитель. У іншому варіанті, люфа залишається короткою, але прибирається приклад , й карабін отримує категорію пістолета.

Китайці довго експерементували з мілкашкою до АКМ, однак через ряд бюрократичних причин нічого порядного не вийшло. Одна американська фірма виготовляє набір до якого додається механізм від популярної рушниці Ruger 10/22 і остаточний результат виглядає як болгарський Крінков.

Нещодавно німці розробили й випустили мілкокаліберний клон АК47, який нарешті дав раду подолати бюрократичні перепони західного світу.

ATI GSG AK 22LR

Мабуть найдосконалішим з усіх клонів є SIG-522, який є чи не повною копією карабіну SIG-556, автоматичний варіант якого стоїть на озброєнні у війська Швейцарії. Неперевершені механіки, швейцарці підійшли до справи дуже серйозно й узяли до уваги навіть такі деталі, як ціна магазинок до карабіну:  цивільний SIG-556 приймає дешеві ріжки від М16, а його клон 22LR іх копії.

На закуску, великий дефіцит. Не так давно, один коллєжка знаючи мою фанатичну захопленість швейцарською стрілецькою зброєю, надіслав посилання на ділера, що продає рідкісний варіант карабіну К31 у 22-ім калібрі. Ціна звичайно відповідає якості й ексклюзиву зразка.

Як НЕ можна використовувати державні символи

Політика не є моїм закоханням. Це сенситивна царина сповнена старечих мозолів, на які легко наступити, а потім треба довго борсатись у нудних і здебільшого не вартих наслідках.   Ідолів від вексилології також стараюся не заводити: шмата є шматою, яка б гарна легенда не була до неї причеплена. Кавалок тканини не є вартим життя навіть селепка-призовника, як би це не проповідували жерці від різних ідеологій.
Однак існують у світі принаймні якісь норми заховування, щодо символів країни та її лідерів. Що прийде в голову сторонній людині про країну, президент якої спокійнісенько ніби так і треба фотографується з лідерами інших держав на тлі власного перевернутого прапору ніби так і треба, а далі все це вівішується на урядовім порталі?!
На фото "Участь Президента України Віктора Януковича у неформальній зустрічі глав держав-учасниць СНД у Ялті, 10 липня 2010 року"

Узято звідси: http://www.president.gov.ua/gallery/1612.html#27459

Спорт для Справжніх Гуцулів

Багато хто не може поєднати в уяві особу селепка у військовім однострої та вогонь олімпійців. В подібних людей єдиний "вогонь", що поєднується з військовими, це хіба напалм. Проте,  ні для кого не є особливою несподіванкою побачити під час репортажу з олімпійських ігр людей з рушницями й на лижах. Біатлон не є екзотикою в наші часи. Мало  хто знає — це лише один з багатьох видів змагань, що набули великої популярності на Oлімпіадах Європи  міжвоєнних часів.  Мало хто знає, що тоді існували, a власне й сьогодні не відбули на Марс, Військовий Пентатлон i Військовий Лижний Патруль  (спрощеним варіантом якого став сьогоднішній біатлон). І хоча вже давно на зимових олімпіадах не побачити змагань єґерського типу , їх правила й устав занесені до олімпійського законодавства в розділі "Лижний Спорт"  в відділі номер 5.  Тим не менш,  навіть,  знаменитий  колись мов Tour de France, швейцарський гірський Patrouille des Glaciers вже не збирає вболівальників з доброї половини світу.

Американський учасник Пентатлону на Олімпіаді у Моріцу (Швейцарія), зверніть увагу на "спортовий" костюм

Друга Світова Війна й Війна Холодна не сприяли популярності видів спорту, що асоціюються у суспільстві  з військовим фахом.  Постколоніальне збільшення олімпійської спільноти за рахунок країн третього світу теж здебільшого  не пішлo на користь селепкам-олімпійцям, якщо не рахувати країн з Євразії таких як Індія чи Південна Корея. Сьогодні змагання в стилі Ареса  проводяться майже виключно серед професійних військових,  і лише в деяких країнах є цариною цивільної спільноти.

реклама рушниць фірми Вінчестер 40-х років

Окрім присмаку екзотики час привніс й інші зміни до військових одноборств. Наприклад, під час Мюнхенської Олімпіади 1936-го року, учасники пентатлону були вбрані у військові однострої своїх країн. На полі змагання зібралися люди, долею яких було зійтися у справжньому, смертельному герці лише через кілька років. До війни, oднією з комплектуючих пентатлону було змагання у конному спорті. Сьогодні,  військовi спортсмени зазвичай вбираються за цивільною модою, а кавалерію замінив біг на 8 кілометрів.

Команда з Військового Патруля Веймарської республіки, Олімпіада 1928

Якщо ви хочете побачити Military Ski Patrol, або Військовий Лижний Патруль, то слід шукати за ним у Західній Європі, зокрема у Німеччині, Англії, Швейцарії та Голандії.  Кожна команда складається з чортирьох членів, з яких один призначається лідером. Це спрощений варіант від старої традиції. На початках команда складалася з офіцера,  унтерофіцера, або фенріха (прапорщика) та двох солдатів. Офіцер мав керувати командою під час пересувань, був озброєний пістолетом, але не міг приймати участі у стрільбі по мішенях (так само як і лідер команди сьогодні), що велася зі службових карабінів,  здебільшого замінених сьогодні на спортові гвинтівки 22-го калібру кшталту Anschütz.  Згадка про використання табельної зброї у Військовім Патрулі залишилася й понині у офіційних правилах спорту, що забороняють використовувати "трасерних й бронебійних куль". Можна ще уявити трасер в мілкашці, однак бронебійний?!  Солдати й сержант повинні були мати рюкзаки вагою не менш від 25 кілограмів. Це правило збереглося у інших видах військової атлетики, але y сучаснім Патрулі здебільшого відмінене.  Саме змагання складалося з лижних перегонів і стрілянини по мішенях, що власне й послужило фундаментом для сучасного біатлону.  Дистанція переходу у обох видах спорту становить приблизно 30 кілометрів. Однак рутина Патруля є набагато різноманітнішою й не залежить від стандартних лижних маршрутів, змушуючи учасників час від часу чіпляти лижі за плечі та дертися через місцевість де снігом навіть не притрусило. В деяких видах змагань додаються додакові випробування на зразок Stretcher Race, де одного з членів команди проголошують пораненим, а решта мають його нести  на санітарних ношах.  Окрім того завданням офіцера (а інколи й сержанта) є прокласти правильний маршрут за допомогою компаса й мапи.

 Репортаж з BritishForcesNews, Лютий 2010 року

(репортаж по темі починається з 1:31)

Здебільшого змагання відбуваються у гірській місцевості. До речі,  цікавим історичним фактом є що солдати з Чехословацьких  команд, які брали участь у Патрулі на Олімпіаді 1924-го та 1928-го років, добиралися з гаpнізонів розташованих серед іншого й Карпатської  Руси, що сьогодні є Закарпатською областю України.

Перші олімпійські змагання з Військового Патруля відбулися під час Олімпіади 1924-го року у Шамоні (Франція). Останній раз змагання відбулися у 1948-ім році, але мусіли вибути з програми Олімпіад через непорозуміння правил деякими країнами учасницями. Після цього Патруль був замінений Біатлоном у програмі змагань, хоча й не втратив свого почесного статусу олімпійського виду спорту.

Вступ до Комбінації з Трьох Пальців

В наступних нотатках спробую зкласти до купи усі деталі довколо створення й функціонування товариства зразка Гетьманськиx Січей, що існували у 20-х по 40-ві роки y  З'єднаних Державах Америки й Канаді. Часу обмаль, роботи купа, тому цілком можливо, що інколи буде викладатися спонтанна нісенітниця, яку, однак, планую вичищати наскільки очі побачать.
Інформація йтиме за настyпними категоріями:
1. Доктрина/політика. До цього розділу зливатиметься усе, що має відношення до того як товариство себе уявляє в цьому світі, яких засад має дотримуватись і як, що не менш важливо, бажає щоб його сприймали сторонні люди й заклади.
2. Проекти зайнять. Сюди йтиме тактична сторона усього, чим товариство займатиметься. Інформація в ідеалі викладатиметься за армійською методою TCS (Task Conditions Standards), щоб уникнути зайвої лабуди, але хто його знає куди винесе.
3. CIF/Zeughaus (Central issue Facility / Zeughaus). Сюди йтиме усе, що має до справи з логістикою постачання й ділитиметься згідно військової системи, що складається з классів І-Х. Більш детально можна ознайомитися тут
4. Закон/право. Досвід УГО 1942-го року дав непоганий, хоча занадто дорогий смак наслідків нехтування знанням законодавства й послугами адвокатів. Тому усі деталі, що стосуються існування товариства по обидва боки великої калабані, будуть детально вивчатися й викладатися в цій категорії.
5. Фізична підготовка. Говорить саме за себе, звичайно укладатиметься з оглядом на пересічного цивіліста середнього віку, що не видерався на Еверест і не ганяв ломакою братів Кличко та губернатора Каліфорнії.
6. Медицина. Ну як без неї?  Навіть у клубі по складанню оріґамі можуть виникнути травми. А рід зайнять товариства трохи відрізнятиметься за змістом.
7. Система зоохочень та відзнак. Маю надію, що це буде найменша категорія. Інакше можна спокійно зачиняти усю тему й записуватися до клоунади в лампасах, що вже який рік відбувається в краю.
8. Думки на гейзлику. Гоголівського Манілова ще ніхто не відміняв. Іноді й він може подати кілька слушних ідей.
Є великі черевики до заповнення. Бажаю принаймні не осоромитись перед Мариною!

Вибір Агрегату до Душoгубства

Обираючи зброю для тренувань слід добре розглянути кілька питань.
1. Незалежно на що впаде вибір, група озброєних людей без службових федеральних посвідчень (а іноді й з ними) приверне увагу влади. Майбутнє спортового товариства залежатиме від наслідків подібної уваги.
2. При всій повазі до потенційних  членів товариства, на початках це будуть люди здебільшого недосвідченні у безпечному використанні вогнепальної зброї.  Натяк: чи є дійсно доброю ідеєю давати до рук зеленому селепкові напів автомат, якщо немає доброго плану прибирання усіх потенційних наслідків. Зброя має кепську звичку час від часу підносити веселі несподіванки навіть професійним військовим, але в останніх є спеціально розроблені закони. Через пораненого капрала регулярної армії не розформують навіть роту. Чи можна бути впевненим у таких самих наслідках нещасних випадків  якщо вони трапляться у приватнім спортовім товаристві, особливо, якщо зброя використовуватиметься на маневрах, а не лише на стрільбиську?
3. Ну нарешті до самої зброї. Перш за все ціна. Ґрантами не світить і в ліпшому випадку більш віддані члени товариства утримуватимуть декілька одиниць зброї. Однак, навіть в них є родини, певний бюджет, що не буде у захваті від кількох тисяч долaрів, що отак за один раз пішли "на ліво". Кошти слід брати до уваги як з самою зброєю, так і з набоями. Здебільшого один набій коштує від 20 до 70-ти центів ЗДА. Однак послуговуватися виключно ціною набою теж не можна. Карабін К31 в змозі дати набагато ліпшу підготовку зі своїм 50-ти центовим набоєм й одиночним пострілом, аніж СКС з 30 центовим набоєм та напів-автоматом. Карабін М95 (маннліхер) коштує ледве понад сто доларів, є дуже надійним й дає поважні результати на стрільбиську. Однак набої до нього коштують іноді понад долар та ще й знайти їх не так легко. З іншого боку при збільшеній участі у товаристві можна спокійно зрізувати кошти шляхом власноручного виготовлення зарядів, а ціна пострілу є найліпшим мотиватором до доброго прицілювання. Отже при розгляданню ціни слід старанно допасувати усі аспекти.
4. Модуляція й запчастини. На деякі види зброї є море залізячча, на інші немає нічого. Деякі види зброї існують у декількох калібрах і є можливість економії амуніції принаймні під час початкових навчань, при тому око не різатиме зовнішній вигляд різномастного арсеналу під час заходів товариства.
5. Можливість закупу й утримання обраного зразку зброї усіми членами товариства незалежно від проживання. Звичайно, немає сенсу очікувати, що мешканці Сан Франциско зможуть виробити дозвіл на вкорочений гершталь2000, однак певні узагальнення можна зробити. До цієї ж парафії потраплають різношерстні ліцензії на зброю, якими славиться американський континент. Потенційне залучення до товариства мешканців краю теж можна узяти до уваги, хоча там ще цілий ліс можливих комплікацій.
6. Ступінь розвитку товариства. Не так конечно витрачати купу фондів на початках. В разі успіху проекту завжди можна зробити "upgrade" усього арсеналу.
7. Практична цінність індивідуального зразка: як це не прикро, але в разі невдачі проекту слід буде розбиратися з наслідками. Залишати кріси собі? Продавати? А якщо продавати, то чи є можливість це зробити без "відступних" усім перекупкам, що мають необхідні до цього ліцензії. Приклад: карабін категоріі C&R може продати сам селепко, ліцензія на продаж йде разом з ліцензією закупу. З іншого боку есе решта має йти через ліцензію FFL, виробити яку є знаменитою гарячкою з підгодовуванням адвокатів на усіх стадіях процесу. Цей аспект стосується й категоріі C&R, якщо до рушниці внесені будь які зміни, що не відповідають оригіналу. Наприклад, зняття багнету, насадки на міномет у СКС. Та навіть заміна курка чи прицілу конче призведе до втрати привілейованого статусу.