Зі Справ Гультяйських

Пакування польового шатра Shelter Half для справжніх українців

При зайняттях теренівкою не останнє місце посідають так звані вправи з виживання. Попри досить гучну назву вони носять досить звикле завдання: як наїстися, напитися та переночувати поза домівкою й при тім не втратити забагато ваги, не набрати повне черево глистів, а також не підхопити запалення легенів провівши ніч під проливною зливою.  Наступна коротка публікація стосується останнього.

Існує багато різновидів плащ-палаток, туристичних шатрів і т.п. Не вдаючись у подробиці слід зазначити, що великий відсоток з них страждає одним з трьох недоліків, або усіма одразу: шатро може бути важким, занадто комплікованим у встановленні й досить ніжним чи з комплектуючою деталів, що практично наможливо замінити у польових умовах, при капуті, чи банальному загубленні серед торiшнього листя або снігу. Окрім того, не слід забувати таку деталь, як утримання шатра у експлуатаційнім стані, а це досить важко при використанні типових туристичних зразків обладнаних дном.  Вище є однією з причин чому вибір товариства приходиться саме на Shelter Half System американського війська.  Це досить не вибагливе знаряддя можна придбати за копійчину у будь-якім склепі надлишків військового барахла, а запчастини до нього можна знайти мало не на кожнім дереві. І як завжди, навіщо видумувати ровера, якщо ідею можна запозичити у війська, що не зважаючи на моксельні прокльнони й кожнорічне передрікання загибелі у страшних муках, продовжує існувати й оперувати досить успішно вже добряче понад 200 років.

Чому "пакування для справжніх українців"? Та тому що більших жлобів, коли справа стосується закупу подібних речей, ще треба пошукати. У своїй назві Shelter Half не дарма має складову "Half", або "половина". Для того щоб полегшити нагрузку для жовніра, це шатро було розроблене з двох половинок, кожна з яких йшла до комплекту одного бійця. При бажанні, можна встановити й половину, однак для повного  комфорту ночування в лісі варто ці складові поєднувати.  Беручи до уваги слабку надію на закуп другої комплектуючої партнером (адже воно буде скупитися до останнього) слід брати дві половини шатра й відповідно пакувати їх разом. На щастя навіть в купі вони важать менше ніж типове туристичне шатро, а коштують ще менше.

Одразу обмовлюся, що існує непогане відео, у якім увесь процес описаний досить детально фаховим військовим.

Однак, беручи до уваги, що не усі з читачів цього опусу дружать з мовою клятих імперіалістів й узурпаторів прав рязанських колгоспниць, пропоную україномовну версію зі значними скороченнями.

Отже, для пакування знадобиться трійко речей: дві комплектуючi шатра, польова військова підстилка та стандартний наплечник зразка Alice будь якого розміру. На світлині нумер 1 обидві комплектуючі у розкладеному вигляді.

світлина 1

Зверніть увагу на патики зеленого й жовтогарячого кольору (світлина 2). Перших троє, других п'ятеро. 

світлина 2

Бажано мати саме стільки, однак, як зазначалося вище, при їх відсутності можна спокійно обійтися кілками витесаними з найближчої смереки. Мотуз що йде з кожною половинкою річ потрібна, але, якщо він відсутній у комплекті, то зачекайте ночі й вкрадіть подібний в баби Рузі разом майтками які вона вивісила на нім сушити. з oстанніх можна влаштувати неабияку бойову хоругву один лише вид якої змусить тікати будь-якого ворога.

Складіть половинки одну на другу так як на світлині нумер 3. Як бачите вони мають форму шестикутника, майже ромба. 

світлина 3

Всередину цього ромба розгорніть польову підстилку (про неї писатиметься окремо). До речі, подібний спосіб дозволяє використання наплечників меншого розміру (підстилка розрахована на носіння всередені лише у великім наплечнику або так званім duffle bag) й економлення місця всередені самих наплечників. Підстилка буде намагатися згорнутися, то кладіть її згортаючоюся частиною донизу. Результат виглядатиме як на світлині 4.  Зверніть увагу, що підстилка лежить рівно посередені ромбу.

світлина 4

Тепер краї половинок слід зкласти немов заклеюючи конверт.  Спочатку гострі кути, а потім бокові халяви. При тому один з довгих мотузів має стирчати назовні. Зверху розкладаються кілки (якщо вони є) переміжовуючи гострі кінці з тупими, щоб усе це добро рівно звернулося. Має вийти як на світлині 5.

світлина 5

Усе це скручується у щільний циліндр на землі, помагаючи собі коліном й вважаючи, щоб нічого не стирчало з боків окрім одного з довгих мотузів. Ним циліндр зв'язується докупи. Як варіант, для надійності можна обкрутити ще декількома мотузами, або лямками, як на світлині 6.

світлина 6

Врешті-решт добро кріпиться під лямки наплечника, як на світлині 7. Одразу вибачаюся за неохайний вигляд кінцевого результату: наплечник напів порожній, тому й шатро перехилене в один бік. Ну то власне й усе. Наступним разом про встановлення шатра на шашлику чи перед штурмом Арденів.

Пістолет на потреби спортового товариства

Власне, для цієї мети можна брати будь що, адже пістолет не гвинтівка й надто великої різниці у влучності не відчуватиметься, через те, що використовується для близьких мішенів.
Для підтримання концепції спортового товариства (нерадянське озброєння стандарів ДСВ радіусом в 20 років довкола) для вжитку прийнятий німецький зразок П38 та П1. Власне це майже те саме з невеликою різницею у виконанні й матеріалах.  Для тих, хто не в темі, як завжди на допомозі стає вікіпедія. На разі закуповується кілька зразків для випробування. Калібр 9x19мм Parabellum є досить поширеним й недорогим серед набоїв, хоча й поступається у ціні знаменитому 7.62×25мм Токарева.

Збірна солянка з вермахтовського П38 й повоєнного бундесверівського П1

Поки що цей вид зброї матиме лімітований спосіб використання, переважно лише з метою ознайомлення гайдуків. Приблизно як в американських не бойових частинах війська. Окрім того, через те, що пістолет є старшинською зброєю, то й носитиметься він старшинами, а також гайдукам під час чергування при арсеналі, тощо. Чому така дискримінація? Через декілька причин:
1.Більшість зброї знаходитиметься на балансі товариства, тобто її треба купувати, а на разі П1 є найдорожчою одиницею за коштом.
2. Поки що у розпорядженні товариства лише одна ліцензія на закупівлю зброї, та й та у категорії C&R. Пістолети зазвичай надають найбільше клопоту при закупах.
3. Транспортування пістолетів через кордон з Канадою, та навіть через внутрішні кордони ЗДА досить клопіткі з огляду на законодавство у порівнянні з рушницями.
4. Більшість потенційних гайдуків не мають військового досвіду, відповідно вправи з пістолетами є не надто безпечними й потребують велику кількість інструкторів, яких в товариства немає.
Однак модель П1 обрана не дарма. На майбутнє, в разі розвитку товариства можна буде збільшити кількість одиниць в арсеналі.

Затички до вух

Для тих, хто не бажає заглухнути по кількох місяцях бехкання на стрільбиську, а також для усіх членів товариства, є необхідним придбати маленький превентивний засіб. Через те, що він є частиною однострою, а також через випробування певних зразків довідом військових, на обладунок стає наступна байда:

серійний номер виробу:
NSN 6515-01-466-2710
для самих затичок
окремий номер для пуделка:
NSN 6515-01-100-1674

Увага: наведені вище номери не для краси. Затички вибрані універсального розміру, що не будуть замалі. Пуделко з спеціальним пристроєм до правильного закладання більшості зразків та носіння на однострої.

Інструкції по закладанню будуть надані під час вправ. Ну й найголовніше: без затичок участь на стрільбиську заборонена статутом товариства.

Цеберко на Голову

При вправах зі стрільби гельма є просто необхідним засобом як персональної безпеки, так і кондиціонування до прицілу у досить незручних умовах.  Виходячи з того, що товариство має намір брати участь у різних реконструкторських та церемоніальних заходах, та керуючись бажанням заощадити якнайбільше важкозароблених грошей (м'яко кажучи не найщедрішим до видатків гайдуків) на реєстр приймається традиційна німецька гельма зразка М1935, М1940 та їм подібні. Коштує вона коло п'ятидесяти американських карбованців й придбати її можна де завгодно разом з підшоломником. Навіть дешева хінська хрінь вистачає на подібне. Звичайно гурмани можуть використовувати шоломи повоєнного Grenzschutz або взагалі оригінали.  Покриття гельми має відповідати кольору польового однострою, тобто Olive Drab. Найближчим часом буде вирішено чи фарбувати гельми матовою фарбою й кріпити бокову декаль з символікою товариства, а чи надягати зверху чохол на зразок прототипів ДСВ, але вже потрібного кольору.

Типічний зразок-копія з інтернетрів

Справи Каптерські — Справи Бухгалтерські

або...

Класифікація постачання згідно військових стандартів ЗДА/НАТО

Багато років тому, коли опинився на військовім складі для отримання свого найпершого однострою, довго не міг второпати: На дідька селепкам стільки усяких кодів й номерів? Ну написали б "майтки сірі" чи "шкарпетки зелені". А тут купа усяких літер й цифр. Пройшло кілька років, поки второпав, що подібна "нумерологія" є досить корисною справою. Бо сірі майтки усякі можуть бути, а селепкові належаться саме оті з ґудзиками, аби крашанки не по випадали під час захисту Вітчизни. Та й то гyдзиками пластиковими, а не метальовими. Бо мулятиме на марші. І не з вовни, а з бавовни, бо впріє сидячі у караульній, а потім підморозить на аппелі. Однак, якщо записувати усі деталі, жадного місця у ґросбухах не вистачить. Про самі лише шнyрівки можна скласти такі описи, що Бальзак плакатиме від заздрощів. Нічого не вдіяти. Без деталів не можна. Те, що для одних править за кватирку , іншим видається цілим вікном.

Задля економії місця на папері та застереження бардаку у логістиці військові створили систему каталогів. Кожна річ, до якої лише можуть дотягнутися хтиві селепківські лапи, окремо описується у каталозі, а далі отримує індивідуальний номер. Цей номер (іноді з дуже стислою назвою) вже й потрапляє до селепківських зольдбухів, облікових карток та талонів на папір до дупи. Бо то лише суворим челябинським мущинам папір наждачний надасться до справи, а розбещений захід завжди вимага принаймні кальвадоса замість денатури. Як тут обійтися без каталогів?

Потрібна подібна стандартизація й для спортового товариства. Одна річ довго описувати гайдукам, що пхати до наплечника, а що не пхати. Паскудна й невдячна справа, особливо, коли час не має терпіння, та ще інформація зачасту поширюється "глухим телефоном". Зовсім іншe, дати злидням кілька номерів і хай пакуються згідно уставу. Звичайно, коли у групі лише п'ятеро людей, користь не велика. Але поганий той фенрик, що не мріє стати генералом.

За основу системи постачання братиметься модель війська ЗДА. Чому саме їх? Бо живемо не у Хінах, спортове товариство готує себе для потреб саме цих добродіїв, і при бажанні можна завжди дістати матеріали для додаткового вивчення. Складається ця система з наступних десяти категорій, або класів:

Клас І -- Харчі й безкоштовні знаряддя гуманітарної допомоги

Клас ІІ -- Одяг, індивідуальний обладунок (наплечники/портупеї), шатра, інструменти, мапи, канцтовари й усякі швабри з віниками.

Клас ІІІ -- Пальне, змащувальні матеріали, газ і гас, а також усе що можна налити до слоїка й застосувати коло транпортних засобів.

Клас ІV -- Все для будови. Цегла, дошки й навіть готові змонтовані структури. Однак реманент сюди не йде, бо підпадає під Клас ІІ

Клас V -- Амуніція усіх зразків від набоя до детонатора піротехніки. Звичайно, у спортовому товаристві ніхто з бомбою по кухні не бігатиме. Бракувало лише розборкати нездорову цікавість знудьгованих синів Хувера. Тому Клас V для гайдука правитиме за кулі, гільзи, готові набої, тощо.

Клас VI -- речі особистого вжитку. Сюди йдуть всілякі зубні пасти, жилетки, папір на листи до марини, фотоапарати. Окрім того сюди входять й тютюнові вироби та алкоголь. Саме тому горілчані склепи на базах звуться Клас VI. Усі ці речі мають одну спільну рису: жадна з них не є виготовлена за військовим контрактом, або замовленням.

Клас VIІ -- Усе що їде. Усякі там панцирники, запорожці й ровери з мотором. А також пересувні майстерні, хоча знову ж, навряд чи гайдукам доведеться подібним бавитись.

Клас VIII -- Медичне обладнання й деталі постачання включно зі шприцами, бинтами та йодиною. Також сюди йдуть інструменти та запчастини, що використовуються виключно у медичній галузі. Додаково цей клас поділено на дві підгрупи: VIIIа та VIIIb. Відрізняються тим що до другої категорії йдуть речі пов'язані з переливом крови: сама кров, плазма й інші компоненти.

Клас ІХ -- запчастини для техніки (окрім медичної) різні конструктори, всілякі байди й фіговини незрозумілого призначення знайдені у темнім кутку на складі.

Клас Х -- усе що може бути використане для невійськового призначення. Наприклад селянський реманент, насіння, засоби для економічного розвитку та інші речі не перечислені у класах з першого по дев'ятий.

"Всяке Різне" -- Це своєрідний апендицит, для виключень з наведених десяти класів. Майже не використовується.

Детальну інформацію щодо цих категорій можна прочитати у військовім формулярі U.S. Army Field Manual 4-0. Формуляр вже сто років тому розсекречений й лежить у вільному доступі в інтернеті.

Кожна річ зараxована до наведених вище класів має персональний номер: NATO Stock Number званий ще в ЗДА National Stock Number. Для потреб спортового товариства це трохи завеликий монстр, однак варто розуміти його схему, для використання окремих компонентів та власної модуляції.

Виглядає воно приблизно так:

Формат NSN записується у наступній послідовності:

abcd-ef-ghi-jklm

Кожен з елементів від а до m задумувався для відображення однозначною цифрою. Згодом, коли каталоги збільшилися у складності, елемент g став альфономерним, тобто складеним і з букв, і з цифр. На разі використовуються великі літери А, В, С.

Початкова підгрупа, abcd, є так званим Класом Федерального Постачання (Federal Supply Class (FSC)) або Класифікацією Державного Постачання  (National Supply Classification (NSC)). Теоретично зпоріднені речі зараховані у цім класі повинні мають і схожі номери. Однак, зі збільшенням кількості інвентарних одиниць, це стає дедалі рідшим явищем.  В ідеалі має відбуватися щось отакого:

Гімнастерка пустинна: NSN 8415-01-327-5324

Штани пустинні: NSN 8415-01-327-5339  

Наступною частною номеру є Державний Персональний Ідентифікаційний Номер або National Item Identification Number (NIIN).  Він записується у наступнім форматі:

 01-234-5678

Іноді його записують з рисками, а іноді ліплять усе до купи й від цього справа не міняється. Перші дві цифри відповідають Державному Кодифікаційному Бюро, або National Codification Bureau (ncb). Зазвичай це номер країни учасника НАТО та країн спонсорованих через НАТО. Код ЗДА 00 або 01. Код України 61, Канади 20 або 21, Німеччини 12.  Решта сім цифр вже є вийнятково персональними номерами і можуть бути замінені літерами при потребі.  Детальніше ознайомитися з цими кодами можна тут.

Знайти коди NSN можна на усіх речах виготовлених за військовим контрактом чи задля нього. Не залежно від вигляду чи призначення продукції. Ось кілька прикладів:

 

На майбутнє підготовка й координація заходів спортового товариства відбуватиметься з використанням наведених вище класів постачання. На початках звичайно буде мороки, але згодом встаканиться й відправляючи гайдука по сиву кобилу можна буде не перейматися, що він раптом притягне бойового рожевого слона.

При заведенні на облік у товаристві кожна річ заносиметься під існуючим номером NSN, або отримуватиме ерзац номер максимально наближений до оригіналу. В такому випадку код виділятиметься через використання останньої літера "Е". Наприклад: штани пустинні пошиті хінцями на американський зразок не по контракту, але максимально наближені зовнішнім виглядом йтимуть під кодом: NSN 8415-01-327-5339Е.
   

Гвинтівки Класу Маузер Для Потреб Спортового Товариства

Під час придбання гвинтівок для стрілецького вишколу, кандидат до товариства обов'язково зіткнеться з величезним асортиментом гвинтівок з родини Маузера й ще більшим розкидом цін на них.  Мета цієї статті допомогти у виборі гвинтівки як інструмента з розрахунком на ринок у З'єднаних Державах Америки та Канаді.  Стаття не розрахована на Західну Європу й Україну де ситуація відрізняється іноді досить радикально. Також стаття не ставить метою рекомендації гвинтівок згідно їх колекційної вартості. Як казала одна студентка купуючи біломор-канал замість мальборо: "я курю а не випендрююсь". Якість гвинтівки розглядатиметься з боку стану люфи, затворного механізму, дерева прикладу й запасних частин.

На даний момент в Америці можна відносно спокійно придбати наступні типи маузерів (надалі усі карабіни що мають тотожний механізм іменуватимемо так)

 Добре прилизаний К98 від Мітчела

Карабін К98. Цей тип є найскандальнішим у плані торгівлі через фетиш американців до Третього Райху та свастик. Ціна на нього коливається від 200 доларів до 5000 і вище. Робочий стан карабіну хоч і має вплив на ціну, але зовсім не так як походження карабіну та наявність оригінальної комплектації.  Існують оригінальні карабіни К98, що залишилися на складах Німеччини по війні й звідти потрапили на захід. Вони найдорожчі й через те підробляються нещадно.  Кілька років том компанія Mitchell's Mausers влипла у негарну історію, коли кілька покупців побачили дивні номери на тих рушницях, де їх не мало бути. Піднявся страшний шум, при тому рушниці були в доброму стані. Однак, ліва "свастика" підпортила справу. Карабіни виявилися переробками з інших зразків.  Зрештою можна й знайти непоганий зразок, однак ціни зачасту неадекватні.

Карабін К98 RC.  Нічим не відрізняється від згаданого вище К98. Скорочення RC означає Russian Capture. Ці гвинтівки були взяті як трофей совітами по війні, після чого їх розібрали, переворонили й зібрали переважно з "чужими" затворами, що знищило їх колекційно вартість, однак не відобразилося на якості. Окрім того, совіти вважали. що шомпол й деякі інші деталі на зразок залізної підошви прикладу не є необхідними й пустили все це на переплавку.  Ці частини можна окремо придбати, коштують вони не багато. Маузери RC були даровані різним молодшим братам з соціалістичного табору, як то Вьєт-Нам і т.д.  Сам карабін якісний рівно на стільки, на скільки його довбав минулий господар. Здебільшого ранні зразки виконані з ліпшого металу і збереглися на диво ліпше. Приклад за звичай композитний, тобто з фанери.  Ціна десь від 220 доларів.

Карабін К98 трофейний Югославський. Те саме що й RC, але з шомполом та іншими деталями й вибитим гербом СФРЮ на затворі. Дерево може бути іноді замінене не на фанеру. Ціна та сама що й у RC, якість теж.

 набір М48 від Мітчела

Карабін М48. Виробництво СФРЮ. Багато хто їх не любить, бо затвори не у всіх воронені й у більшості прямі, а не зігнуті.  Снобізм! Ці маузери повоєнної збірки тотожні по якості К98 німецького виробництва часу війни й здебільшого зроблені на тих самих станках. Інколи з ліпшого металу. Ціна від 135 доларів.  Приклад горіховий, або композит. Невелика деталь: якщо модель військового маузера кінчається на "8" то заднє кріплення ременю йде через боковий отвір у прикладі. Переднє кріплення існує у кількох варіантах.

 штамп арсеналів СФРЮ

Карабін М48А. Брат карабіну М48, але на відміну від останнього, затворна рама не виточена у токарний спосіб, а пресована. Це робить механізм більш грубуватим при стрільбі, але на міткості карабіну не відображається. Ціна від 125 доларів. Існують ще M48B та M48BО. Трапляються не часто, більш менш те саме що й M48А, хіба більше штампованих деталів. Приклад горіховий, або композит.

 М24, переробка з довоєнного арсеналу. 

(Зверніть увагу на форму затвора й передню верхню частину ложа)

Карабін M24, M24/47 та M24/52. Переробки з довоєнної продукції Королівства Югославія, докомплектаціі та переробки з чеських маузерів VZ 24 (див нижче). Ціна й якість така сама як і в М48. Приклад горіховий, або композит.

VZ-24 від ділера АІМ горіховий приклад

Карабін VZ 24 8ММ. За станом й якістю більш менш ролс-ройс серед карабінів. Приклад горіховий. Затвор не гнутий. Стан вороніння зазвичай не поганий. По міткості переважно дає прикурити усім маузерам окрім "маузерів-целок" довоєнного німецького виробництва, що добре збереглися й коштують від тисячі доларів. VZ 24 коштує коло 200 доларів. При бажанні можна здати затвор до майстра аби вигнув, а потім самому дремелем забрати зайве дерево з прикладу. Багато хто так і робить.  Вищим шиком є вибитий чехословацький довоєнний герб на затворній рамі, але зазвичай він спиляний совітами по війні. 

 рідкісний на сьогодні герб старих чеських арсеналів
(саме такими гвинтівками були озброєні жовніри Карпатської Січі)

Усі карабіни  M24, M24/47,  M24/52 та VZ 24 мають характерну верхню частину руків'я, що довша від зразків К98 та М48. На якість не впливає, можна замінити для естетики при невеликім "майструванні".  Існують ще турецькі, персидські, сіамські К98 роблені як у Німеччині так і в Чехах. Коштують вони дорожче, хоча не завжди набагато. Якість тотожна К98.

Увага! Наступні маузери не підходять для вжитку товаристві:

Шведські маузери М38, М41, М96 та інші. Гвинтівка ця чудової якості, хоча й не дешева, однак калібр 6.5 x 55мм не є спільний з маузерами зразка К98, що вживають калібр 8мм.  Та й набої не з дешевих теж.

Усі маузери що йдуть з Португалії, Іспанії та Південної Америки (нпр. Чілі, чи Аргентина).  Серед них може бути так званий "7-ми міліметровий маузер"  зразка VZ-24.  Ці рушниці зазвичай коштують дуже дешево, однак бачили не один світ й добряче покалічені. Сьомий калібр не надається на конверсію, а усі переробки на популярний 38 калібр НАТО є досить небезпечною авантюрою через сильний кумулятивний заряд цього набою.  Перероблення затворної рами й люфи можливе, але це досить дорога забава.

Чілійський маузер 308-го калібру віком понад 100 років. 

(Єдиним плюсом цього вундерваффе є вільний продаж без жадного дозволу чи ліцензії)

Для тих хто хоче випендритися й показати висший пілотаж маузерної родини є "нащадок" М98 від знаменитого Mauser Jagdwaffen GmbH  у партнерстві з не менш знаним SIG Sauer. Він виробляється у Німеччині на будь-який калібр і приклад ну й звичайно відповідно коштує. Однак, що в цьому світі може спинити справжнє кохання?

 $6,000-8,000

Історія Вжитку Калібру 22LR у Європейськім Війську

У 1945-ім році приймальні відділи арсеналів Великої Британії Працювали 24 години на добу: з континенту поверталися солдати його величности, Георга VI.  Вулиці великих міст заповнювалися людьми у військових одностроях, що завалювали кравців замовленнями на цивільне вбрання, а склади зброї гвинтівками Лі Енфільда кількох модифікацій. Армія поступово зменшувалася у розмірі і невдовзі виникло питання, що робити з горами карабінів старіючого зразку, які займали купу місця у арсеналах  й поступово втрачали своє призначення регулярної стрілецької зброї.  Після прискіпливого огляду, тисячі одиниць були знищені, ще тисячі були залиті космолином та запаковані до дерев'яних "домовин" у дальніх закутках арсеналів.  Щось було продано за кордон. Подібне вже робилося по Першій Світовій Війні. Однак цього разу виникла потреба у додатковому варіанті: країна щойно пережила війну. Економіка ледве дотягнула до перемоги і тепер нагадувала людину, яка щойно одужала від важкої хвороби, однак ще не встані повернутися до повноцінної праці.  Переможений ворог лежав у руїнах й міг от-от захворіти на модну тоді європейську хворобу —  комунізм.  Ні про які посилені репарації й мови не могло бути, навпаки, у кулуарах західних альянтів обговорювалися деталі плану Маршала, а американські літаки пакували знаменитi "родзинкові бомби", щоб скинути їх на Радянську зону окупації.

Між тим, навіть у скороченім вигляді, британська армія залишалася далеко не крихітною. Її гарнізони були розкидані по ціломy світі від Родезії до Калькутти і кожен постріл,  зроблений солдатом на стрільбиську під час навчань,  робив дірку не лише у мішені, а й у коферах військового міністерства його величності. Ідея порятунку бюджету прийшла від переможеного ворога.

По закінченню Першої Світової Війни, війська Німецької  Імперії зазнали примусового скорочення, а гіперінфляція, що охопила країну невдовзі додала головного болю "батькові" Райхсверу,  Гансу фон Зекту. Грошей на утримання навіть офіційних військових частин практично не було, а тут ще й Чорний Райхсвер, що існував практично у підпіллі під вивіскою спортових товариств на добровільні пожертви громади, що прагнула реваншу.  Щоб не витрачати набої,  солдатів іноді виводили на маневри з патиками, якими ті мусіли молотити об дерева імітуючи постріли.

Окрім знаменитого пруського мілітаризму Німеччина є знаменита ще одним явищем, яке рекомендує її й понині немов годинники Швейцаріію. Це ... бюрократія.  Військові чиновники Веймарської республіки становили окрему уніформовану касту й задармо свій хліб не їли. Саме вони створили й запустили Reichsarbeitsdienst, службу розбудов, що змогла затруднити багатьох німецьких чоловіків на будові автобанів та дати їм ерзац-військовий вишкіл, що згодився пізніше ново відтвореному Вермахту.  Перевіривши статті витрат по гарнізонах та касові книги "спортових клубів", аудитори військового міністерства прийшли до висновку, що великі суми грошей йдуть на витрачену амуніцію.  А що, коли залишити використання дорогих набоїв 7.92x67mm  виключно для фінальних фаз вишколу у стрілецькій справі, замінинивши решту дешевими набоями 22LR? Були зроблені розрахунки і виявилося, що, навіть при витратах на конверсію частини арсеналу, озброєні "мілкашками" тренувальні підрозділи з лихвою покриють усі слюсарні кошти. Окрім того існував ще один чималенький плюс: на відміну від звичайної стрілецької зброї, гвинтівки 22-го калібру не підпадали під примусову реєстрацію Версальських угод, а озброєні ними формування не викликаки ні в кого підозри.

Albert Geschow TSM 22 Caliber

Почалося переобладнання арсеналів. Випробовувалося  кілька варіантів підходу до справи. Згідно першого, гвинтівки розбиралися й металеві частини повністю замінювались з розрахунком на 22-й калібр. Дpугий варіант надав знаний на той час концерн Ерма: він передбачав змінний затвор, маганну коробку, й вставку до люфи. Було розроблено кілька таких моделей. Найпростіша була однозарядною, найдосконаліша  передбачала магазин на 5 набоїв.

Вcтавний пристій Ерми: затвор з люфою, дві магазинки на 5 набоїв та нижня панель для їх кріплення

Третій варіант конверсії передбачав виготовлення повністю нової гвинтівки 22LR. Всі ці вироби йшли під загальною категорією ТSM, або тренувальний військових рушниць. Найперші зразки передбачали лише конверсію калібру, останні (перед самою війною) мали кріплення для баґнетів.

Gustloff KWK Mauser був однією з останніх передвоєнних розробок

Кінець проекту поклали вибори райхсканцлера у 1933-ім році. Гітлер перестав вшановувати версальські угоди й розгорнув мілітарну машину на повну міць. Однак гвинтівки ТСМ не стали мертвонародженою дитиною військових аудиторів. Їх широко застосовували у молодіжних організаціях зразка Гітлер Юґенда, поліції та (тепер вже справжніх) спортових клубах. Окрім того була запущена урядова програма, що давала можливість молоді купувати подібні вироби за пільговими цінами.  Багато зразків було експортовано за кордон, деякі виявилися популярними аж у Америці. Ідея військової тренувальної гвинтівки виявилася настільки вдалою, що китайська фірма Норінко з успіхом реалізовувала клони маузера 22-го калібра аж до кінця ХХ сторічча, а Чехія ще й нині випускає так званий CZ 452 Miltary Training Rifle на базі гвинтівок VZ-24. Звичайно, остання більше нагадує цивільні зразки й баґнета на неї не насадити.

Norinco JW-15 Mauser clone 

 CZ-452

А що Британія? По війні велика кількість гвинтівок була перероблена на 22-й калібр й укомплектувала рекрутські частини, корпуси кадетів, різні військові школи, тощо.  Через надто суворі закони з володіння зброєю, модифікація практично не потрапила до цивільного сектору країни.  Модифікація отримала умовну назву "гвинтівка-2" у протиставлення до "гвинтівки-1", звичайного Енфільда калібру 7.7x56mmR. Конструкція гвинтівки-2 була не надто складною й передбачала лише один заряд. Стріляні гільзи, по перисмиканні затвору падали до порожнього каналу, що залишився від демонтованого механізму магазину на старі набої. Цей зразок ще досі можна зустріти на західних ринках, однак через високу ціну й брак деталей він не користується великим попитом.

Ідея військових гвинтівок у калібрі 22LR прижилася серед виробників зброї для цивільних.  Практично кожен зразок відомих стрілецьких карабінів має свій клон. Серед них модулі зразка AR15, що існують як повністю змонтовані рами а люфами або вставки до затворів.

Colt Umarex 22LR

Також існує модуль прототип МП5, що копіює однойменний вироб Хеклера й Коха. На жаль,  коротка люфа притаманна "дорослому брату" ставить GSG-5 (так назвали клон) у невигідне положення. Усі карабіни мусять бути обладнані видовженою люфою замаскованою під фальшивий глушитель. У іншому варіанті, люфа залишається короткою, але прибирається приклад , й карабін отримує категорію пістолета.

Китайці довго експерементували з мілкашкою до АКМ, однак через ряд бюрократичних причин нічого порядного не вийшло. Одна американська фірма виготовляє набір до якого додається механізм від популярної рушниці Ruger 10/22 і остаточний результат виглядає як болгарський Крінков.

Нещодавно німці розробили й випустили мілкокаліберний клон АК47, який нарешті дав раду подолати бюрократичні перепони західного світу.

ATI GSG AK 22LR

Мабуть найдосконалішим з усіх клонів є SIG-522, який є чи не повною копією карабіну SIG-556, автоматичний варіант якого стоїть на озброєнні у війська Швейцарії. Неперевершені механіки, швейцарці підійшли до справи дуже серйозно й узяли до уваги навіть такі деталі, як ціна магазинок до карабіну:  цивільний SIG-556 приймає дешеві ріжки від М16, а його клон 22LR іх копії.

На закуску, великий дефіцит. Не так давно, один коллєжка знаючи мою фанатичну захопленість швейцарською стрілецькою зброєю, надіслав посилання на ділера, що продає рідкісний варіант карабіну К31 у 22-ім калібрі. Ціна звичайно відповідає якості й ексклюзиву зразка.

Спорт для Справжніх Гуцулів

Багато хто не може поєднати в уяві особу селепка у військовім однострої та вогонь олімпійців. В подібних людей єдиний "вогонь", що поєднується з військовими, це хіба напалм. Проте,  ні для кого не є особливою несподіванкою побачити під час репортажу з олімпійських ігр людей з рушницями й на лижах. Біатлон не є екзотикою в наші часи. Мало  хто знає — це лише один з багатьох видів змагань, що набули великої популярності на Oлімпіадах Європи  міжвоєнних часів.  Мало хто знає, що тоді існували, a власне й сьогодні не відбули на Марс, Військовий Пентатлон i Військовий Лижний Патруль  (спрощеним варіантом якого став сьогоднішній біатлон). І хоча вже давно на зимових олімпіадах не побачити змагань єґерського типу , їх правила й устав занесені до олімпійського законодавства в розділі "Лижний Спорт"  в відділі номер 5.  Тим не менш,  навіть,  знаменитий  колись мов Tour de France, швейцарський гірський Patrouille des Glaciers вже не збирає вболівальників з доброї половини світу.

Американський учасник Пентатлону на Олімпіаді у Моріцу (Швейцарія), зверніть увагу на "спортовий" костюм

Друга Світова Війна й Війна Холодна не сприяли популярності видів спорту, що асоціюються у суспільстві  з військовим фахом.  Постколоніальне збільшення олімпійської спільноти за рахунок країн третього світу теж здебільшого  не пішлo на користь селепкам-олімпійцям, якщо не рахувати країн з Євразії таких як Індія чи Південна Корея. Сьогодні змагання в стилі Ареса  проводяться майже виключно серед професійних військових,  і лише в деяких країнах є цариною цивільної спільноти.

реклама рушниць фірми Вінчестер 40-х років

Окрім присмаку екзотики час привніс й інші зміни до військових одноборств. Наприклад, під час Мюнхенської Олімпіади 1936-го року, учасники пентатлону були вбрані у військові однострої своїх країн. На полі змагання зібралися люди, долею яких було зійтися у справжньому, смертельному герці лише через кілька років. До війни, oднією з комплектуючих пентатлону було змагання у конному спорті. Сьогодні,  військовi спортсмени зазвичай вбираються за цивільною модою, а кавалерію замінив біг на 8 кілометрів.

Команда з Військового Патруля Веймарської республіки, Олімпіада 1928

Якщо ви хочете побачити Military Ski Patrol, або Військовий Лижний Патруль, то слід шукати за ним у Західній Європі, зокрема у Німеччині, Англії, Швейцарії та Голандії.  Кожна команда складається з чортирьох членів, з яких один призначається лідером. Це спрощений варіант від старої традиції. На початках команда складалася з офіцера,  унтерофіцера, або фенріха (прапорщика) та двох солдатів. Офіцер мав керувати командою під час пересувань, був озброєний пістолетом, але не міг приймати участі у стрільбі по мішенях (так само як і лідер команди сьогодні), що велася зі службових карабінів,  здебільшого замінених сьогодні на спортові гвинтівки 22-го калібру кшталту Anschütz.  Згадка про використання табельної зброї у Військовім Патрулі залишилася й понині у офіційних правилах спорту, що забороняють використовувати "трасерних й бронебійних куль". Можна ще уявити трасер в мілкашці, однак бронебійний?!  Солдати й сержант повинні були мати рюкзаки вагою не менш від 25 кілограмів. Це правило збереглося у інших видах військової атлетики, але y сучаснім Патрулі здебільшого відмінене.  Саме змагання складалося з лижних перегонів і стрілянини по мішенях, що власне й послужило фундаментом для сучасного біатлону.  Дистанція переходу у обох видах спорту становить приблизно 30 кілометрів. Однак рутина Патруля є набагато різноманітнішою й не залежить від стандартних лижних маршрутів, змушуючи учасників час від часу чіпляти лижі за плечі та дертися через місцевість де снігом навіть не притрусило. В деяких видах змагань додаються додакові випробування на зразок Stretcher Race, де одного з членів команди проголошують пораненим, а решта мають його нести  на санітарних ношах.  Окрім того завданням офіцера (а інколи й сержанта) є прокласти правильний маршрут за допомогою компаса й мапи.

 Репортаж з BritishForcesNews, Лютий 2010 року

(репортаж по темі починається з 1:31)

Здебільшого змагання відбуваються у гірській місцевості. До речі,  цікавим історичним фактом є що солдати з Чехословацьких  команд, які брали участь у Патрулі на Олімпіаді 1924-го та 1928-го років, добиралися з гаpнізонів розташованих серед іншого й Карпатської  Руси, що сьогодні є Закарпатською областю України.

Перші олімпійські змагання з Військового Патруля відбулися під час Олімпіади 1924-го року у Шамоні (Франція). Останній раз змагання відбулися у 1948-ім році, але мусіли вибути з програми Олімпіад через непорозуміння правил деякими країнами учасницями. Після цього Патруль був замінений Біатлоном у програмі змагань, хоча й не втратив свого почесного статусу олімпійського виду спорту.

Симон не Петлюра

(Доповнення до основного повідомлення про вибір зброї на потреби спортового товариства)

Карабін СКС (Симонова) є випробованим зразком зброї, що був перевірений не в однім конфлікті, відносно поширений в ЗДА та Канаді й не коштує дурних грошей. Карабін може мати як фіксований (легальний у Каліфорнії) так і змінний магазин. Останні існують у варіантах на 5, 10, 20 та 30 набоїв. Слід зазначити, що тип магазину впливає на прицільність стрільби: фіксований магазин дає ліпші результати.

Карабін  СКС можна цілком розглядати як потенційну модель, що може заступити до стандарту у товаристві.
Ha розгляд "за" і "проти" виходять міркування викладені нижче.

"Пісні кохання"
1. СКС це найдешевший з усіх напів-автоматів (semi auto), навіть цивільні калаші коштують дорожче.
2. Набої калібру 7.62x39mm, що йдуть до карабіну не є дорогими (на 2010 рік десь 20 центів поштучно), власне дешевше хіба 22 калібр "мілкашки".  Набої ці можна купити у багатьох склепах й на разі не виглядає, що вони десь зникнуть. Власне набої калібру 7.62x39mm іноді можна придбати дешевше навіть від сучасного натівського калібру .223, а вже це добро майже на вагу йде.
3. Якщо брати до уваги профіль товариства з оглядом на потенційні змагання  у півічнім кліматі, то СКС дає чудову можливість отримати уявлення про більшість зразків зброї на використанні спортсменами тієї країни.
4. Є ціла лінія карабінів СКС (Yugo PAP M59/66) що проходить через доступну ліцензію C&R.
5. Можливі чисельні модуляції.
6. Можлива купа вдосконалень карабіну, хоча й не все вартує використння.

"Пісні зітхання"
1. СКС найдешевший з напів-автоматів, але не з карабінів. Найдешевший не означає дешевий. На момент карабін СКС у ідеальному стані коштує коло 500 доларів, приблизно так само як і набагато якісніший напів автомат С93 побудований на базі Хеклер і Кох  НК43.
2. Не всі СКС потрапляють під закон C&R. Якщо брати до уваги специфіку цього закону, то до списку потрапляють лише зразки СКС у оригінальному комплекті й модуляції, у якій вони були під час виготовлення. Заміна деталей на більш досконалі розцінюється як порушення законодавства. Зрештою в подібнім немає нічого страшного: при бажанні усі старі частини можна поставити назад й карабін знову отримає статус C&R. Але більшість американців не надто цим переймаються, тому добра більшість того, що стоїть в склепах вже давно пройшла конверсію не на користь привілейованого статусу.
3. Є кілька країн виробників СКС.  Най-якісніша модель звичайно радянського виробництва. Однак на заході їх обмаль і коштують вони по ціні карабіну типу АR-15 нижнього спектру.  Такі карабіни є більше колекційною екзотикою, аніж зброєю на тренування.  За ними йдуть хінці, що потрапили до ЗДА й Канади через експортний концерн NORINCO, який вславився своїм скандалом з адміністрацією Клінтона й повністю мусів зневодити ринок запчастин. Це є вагомим мінусом, тому що, незважаючи на "естетичний" вигляд, хінський СКС таки може поломитися особливо у газовідводнім відділі, ремонт коштуватиме грошей, а запчастин нема, бо розміри не пасують до радянського й югославського варіантів. Третім йде СКС виробництва Югославії. Штука не зла, хоча вславилася своїм диким "писком", адаптором до міномету. Якості стрільби цей пристрій не додає, заміна на нормальний вогнегасник (flash suppressor) йде до конфлікту з законодавством, так само як і відкрyчування баґнету дуже невдалої конструкції.

4. СКС не дасть порядної купності стрільби.  Дуже рідко вдається загнати набої до кола радіусу у 2 дюйми (коло 4-х см). Для досвідених військових та формацій, що беруть кількістю це не фактор. Однак для товариства, що однією з задач ставить майстерність стрільби, подібне користі не принаосить, так само як фіксована мушка, що робить майже неможливим приціл на силует при відстані 300 ярдів (274 метри).
5. Напів автоматичний механізм карабіна й невисока ціна зразків низької якості робить його улюбленою забавкою різних "міліцій" разом з калашом. І хоча вони вкористовують здебільшого радикально модифіковані кріси, особливого розслаблення у потенційнім спілкуванні зі службами правопорядку товариству це не додає.

Висновок: карабін СКС може цілком заступити до використання, якщо добре розрулити усі питання пов'язані з його мінусами.

Вступ до Комбінації з Трьох Пальців

В наступних нотатках спробую зкласти до купи усі деталі довколо створення й функціонування товариства зразка Гетьманськиx Січей, що існували у 20-х по 40-ві роки y  З'єднаних Державах Америки й Канаді. Часу обмаль, роботи купа, тому цілком можливо, що інколи буде викладатися спонтанна нісенітниця, яку, однак, планую вичищати наскільки очі побачать.
Інформація йтиме за настyпними категоріями:
1. Доктрина/політика. До цього розділу зливатиметься усе, що має відношення до того як товариство себе уявляє в цьому світі, яких засад має дотримуватись і як, що не менш важливо, бажає щоб його сприймали сторонні люди й заклади.
2. Проекти зайнять. Сюди йтиме тактична сторона усього, чим товариство займатиметься. Інформація в ідеалі викладатиметься за армійською методою TCS (Task Conditions Standards), щоб уникнути зайвої лабуди, але хто його знає куди винесе.
3. CIF/Zeughaus (Central issue Facility / Zeughaus). Сюди йтиме усе, що має до справи з логістикою постачання й ділитиметься згідно військової системи, що складається з классів І-Х. Більш детально можна ознайомитися тут
4. Закон/право. Досвід УГО 1942-го року дав непоганий, хоча занадто дорогий смак наслідків нехтування знанням законодавства й послугами адвокатів. Тому усі деталі, що стосуються існування товариства по обидва боки великої калабані, будуть детально вивчатися й викладатися в цій категорії.
5. Фізична підготовка. Говорить саме за себе, звичайно укладатиметься з оглядом на пересічного цивіліста середнього віку, що не видерався на Еверест і не ганяв ломакою братів Кличко та губернатора Каліфорнії.
6. Медицина. Ну як без неї?  Навіть у клубі по складанню оріґамі можуть виникнути травми. А рід зайнять товариства трохи відрізнятиметься за змістом.
7. Система зоохочень та відзнак. Маю надію, що це буде найменша категорія. Інакше можна спокійно зачиняти усю тему й записуватися до клоунади в лампасах, що вже який рік відбувається в краю.
8. Думки на гейзлику. Гоголівського Манілова ще ніхто не відміняв. Іноді й він може подати кілька слушних ідей.
Є великі черевики до заповнення. Бажаю принаймні не осоромитись перед Мариною!

Моднявий Прикид Справжніх Пацанів

Польовий/Робочий Однострій

Дефіциту уніформ на заході нема. Були б гроші і при бажанні можна зодягнутися навіть у камуфляж основу якого складають рожеві й фіолетові плями. Однак, перед тим як витрушувати гаманця (та чи ще є так багато чого витрушувати?) слід застановитися над двома питаннями: для якої функції потрібна нова іграшка та чи буде їй вжиток років за п'ять від придбання?
Відповідь на перше питання лежить у засадах спортового товариства, що роблять зайвим будь який вид камуфляжу. Ні в одній країні група дорослих людей у камуфляжі, що розмовляють з іноземним акцентом, ще не викликала море захоплення та ентузіазму. З іншого боку, однотонні робочі уніформи прийняті у багатьох цивільних установах і не ріжуть око. Та й від кого може заховати камуфляж, якщо сучасні прилади спостереження вже давно читають теплові й інші випромінювання усього, що ходить світом за вийн ятком хіба крокодилів?  Товариство не ставить собі за мету змагатися з сомалійськими піратами чи колумбійською наркомафією. Від усіх решти камуфляж не допоможе.  Звичайно, камуфляжну гамму можна ще розглядати як виділяючу ознаку.  Однак й тут виникають певні проблеми. Класичний Woodland має купу модифікацій, однак не є чимось оригінальним, а в очах ФБР чи ATF цілком може викликати певні асоціації з  міліцією дрімучих північно американських лісів. Якщо хтось гадає, що в подібнiм немає нічого небезпечного для здоров'я, то нехай погляне сюди.Бундесверівський камуфляж затягає містечковою арійскістю краєвих насосів, які воліють гламуру за вжитком мюлеріанської мімікрії до нації, що на даний момент спокійно проміняє їх на бутля з метаном.. Український камуфляж має не злу гамму, однак в порівнянні з його якістю, навіть деякі китайські вироби починають видаватися не такою вже й халявою. Зустріч з пральною машиною перетворює однострій ЗСУ мало не на сніговий маск-халат.  Для реалій спортового товариства  міг би підійти експерементальний австрійський камуфляж, однак в Америці його не густо, а за станом 2010-року курс євро відбиває будь яке бажання шопінг турів до Західної Європи. 
Залишається не так вже й багато варіантів. Їх стає ще менше, якщо узяти до уваги ознаки що власне робить польовий/робочий однострій польовим/робочим однострєм.
Однострій має бути функціональним. Цілком можливо, що заправлена до штанів блуза робить селепка подібним на Ален Делона. Напевно саме так думають браві гусари з далекої північної країни та ще й наші івани з гарнізонів разом з ними. Однак цікаво б подивитись, як подібне пасує до повзання у болоті з розгрузочним комплектом, що хіба чудом не заплутається з паском, який тримає штани гламурного вояки. Мотня на молнії теж не зле... якщо не розлетится посеред лісу під час маневрів.
Однострій має бути якісним. Що за щастя, якщо після першого прання він вилиняє й полізе по рубах? Досі хочеться сміятись, коли згадую застереження з вилетівшого до комина лабазу "Lost Legions", що торгував лахами для реенакторів ДСВ: "Не періть наші камуфляжні парки з порошком! Вони полиняють усядутся у розмірі, а грошей ми вам не повернемо".
Однострій має бути не дорогим. Гламур-гламуром, а є дуже багато речей які набагато потрібніші для зайнять ніж галіфе від Дольче Кабана.
Однострій має бути у всіх потрібних розмірах. Це особливо стосується різної екзотики з обмундурування. Якщо, якимось чудом, товариство збільшиться до поважного розміру, то де брати дефіцитні шкарпетки з бомбончиками крутих грецьких командос?
Однострій має бути модульним.  До цієї пастки постійно потрапляють навіть деякі види військ. Наприклад авіація, завівши новий взірець камуфляжу на штани й гімнастерки, постійно забуває про дощовики, нашоломники й покриття бронежилетів не кажучи вже про цілий ряд інших запісдюнів вживаних сучасними селепками. В результаті, раз на десять років, американські летуни виглядають немов підрозділ УПА, що побував на весіллі, а по дорозі додому роздягнув мадярських гонведів й все теє разом на себе вбрав.

То що ж залишилося до шпацеру? Років, з 30 тому Австрія  (країна, що давно вже не виблискує капіталом) стомилася від мінливої мілітарної моди й повернула однострої кольору Olive Drab.  Цей колір виглядає на місці і у гарнізоні і в лісі. Однострої цього кольору не треба тримати у комплекті "штани блуза", бо через відсутності гамми фарб вони не линяють хто в ліс хто по дрова. Ну а найголовніше підібрати решту забавок до цієї фарби навпрочуд легко. Від шкарпеток до розгрузочних комплектів.  Мабуть останній аспект не є надто актуальним для австрійського Bundesheer, але спортовому товариству, що лише починає збирати себе до купи це є досить важливо. Важливо ще й разом  і з задньою думкою: "а шо його робити з усім цим барахлом, якщо спрaва не піде далі перших зборів?"