Зі Справ Гультяйських

Пакування польового шатра Shelter Half для справжніх українців

При зайняттях теренівкою не останнє місце посідають так звані вправи з виживання. Попри досить гучну назву вони носять досить звикле завдання: як наїстися, напитися та переночувати поза домівкою й при тім не втратити забагато ваги, не набрати повне черево глистів, а також не підхопити запалення легенів провівши ніч під проливною зливою.  Наступна коротка публікація стосується останнього.

Існує багато різновидів плащ-палаток, туристичних шатрів і т.п. Не вдаючись у подробиці слід зазначити, що великий відсоток з них страждає одним з трьох недоліків, або усіма одразу: шатро може бути важким, занадто комплікованим у встановленні й досить ніжним чи з комплектуючою деталів, що практично наможливо замінити у польових умовах, при капуті, чи банальному загубленні серед торiшнього листя або снігу. Окрім того, не слід забувати таку деталь, як утримання шатра у експлуатаційнім стані, а це досить важко при використанні типових туристичних зразків обладнаних дном.  Вище є однією з причин чому вибір товариства приходиться саме на Shelter Half System американського війська.  Це досить не вибагливе знаряддя можна придбати за копійчину у будь-якім склепі надлишків військового барахла, а запчастини до нього можна знайти мало не на кожнім дереві. І як завжди, навіщо видумувати ровера, якщо ідею можна запозичити у війська, що не зважаючи на моксельні прокльнони й кожнорічне передрікання загибелі у страшних муках, продовжує існувати й оперувати досить успішно вже добряче понад 200 років.

Чому "пакування для справжніх українців"? Та тому що більших жлобів, коли справа стосується закупу подібних речей, ще треба пошукати. У своїй назві Shelter Half не дарма має складову "Half", або "половина". Для того щоб полегшити нагрузку для жовніра, це шатро було розроблене з двох половинок, кожна з яких йшла до комплекту одного бійця. При бажанні, можна встановити й половину, однак для повного  комфорту ночування в лісі варто ці складові поєднувати.  Беручи до уваги слабку надію на закуп другої комплектуючої партнером (адже воно буде скупитися до останнього) слід брати дві половини шатра й відповідно пакувати їх разом. На щастя навіть в купі вони важать менше ніж типове туристичне шатро, а коштують ще менше.

Одразу обмовлюся, що існує непогане відео, у якім увесь процес описаний досить детально фаховим військовим.

Однак, беручи до уваги, що не усі з читачів цього опусу дружать з мовою клятих імперіалістів й узурпаторів прав рязанських колгоспниць, пропоную україномовну версію зі значними скороченнями.

Отже, для пакування знадобиться трійко речей: дві комплектуючi шатра, польова військова підстилка та стандартний наплечник зразка Alice будь якого розміру. На світлині нумер 1 обидві комплектуючі у розкладеному вигляді.

світлина 1

Зверніть увагу на патики зеленого й жовтогарячого кольору (світлина 2). Перших троє, других п'ятеро. 

світлина 2

Бажано мати саме стільки, однак, як зазначалося вище, при їх відсутності можна спокійно обійтися кілками витесаними з найближчої смереки. Мотуз що йде з кожною половинкою річ потрібна, але, якщо він відсутній у комплекті, то зачекайте ночі й вкрадіть подібний в баби Рузі разом майтками які вона вивісила на нім сушити. з oстанніх можна влаштувати неабияку бойову хоругву один лише вид якої змусить тікати будь-якого ворога.

Складіть половинки одну на другу так як на світлині нумер 3. Як бачите вони мають форму шестикутника, майже ромба. 

світлина 3

Всередину цього ромба розгорніть польову підстилку (про неї писатиметься окремо). До речі, подібний спосіб дозволяє використання наплечників меншого розміру (підстилка розрахована на носіння всередені лише у великім наплечнику або так званім duffle bag) й економлення місця всередені самих наплечників. Підстилка буде намагатися згорнутися, то кладіть її згортаючоюся частиною донизу. Результат виглядатиме як на світлині 4.  Зверніть увагу, що підстилка лежить рівно посередені ромбу.

світлина 4

Тепер краї половинок слід зкласти немов заклеюючи конверт.  Спочатку гострі кути, а потім бокові халяви. При тому один з довгих мотузів має стирчати назовні. Зверху розкладаються кілки (якщо вони є) переміжовуючи гострі кінці з тупими, щоб усе це добро рівно звернулося. Має вийти як на світлині 5.

світлина 5

Усе це скручується у щільний циліндр на землі, помагаючи собі коліном й вважаючи, щоб нічого не стирчало з боків окрім одного з довгих мотузів. Ним циліндр зв'язується докупи. Як варіант, для надійності можна обкрутити ще декількома мотузами, або лямками, як на світлині 6.

світлина 6

Врешті-решт добро кріпиться під лямки наплечника, як на світлині 7. Одразу вибачаюся за неохайний вигляд кінцевого результату: наплечник напів порожній, тому й шатро перехилене в один бік. Ну то власне й усе. Наступним разом про встановлення шатра на шашлику чи перед штурмом Арденів.

Поки сонечко зійде роса очі виїсть

Гортаю останній номер National Geographic. Велика стаття про Крим. Автори, на диво, як на американців, ознайомлені з проблемою російської присутності на території України й переважно хамською, а зачасту відверто ворожою поведінкою. Здебільшого все обмежується танцями під гармошку й пошиттям червоних та трикольорових прапорів. Однак, наші закляті друзі дуже добре усвідомлюють римське mens sana in corpore sano та втілюють його за допомогою відповідного виду спорту. І що найцікавіше, роблять це організації, що  в Україні переважно займаються клоунадою: козацтва. Вірніше кАзацтва, тобто москвофіли. Бо свої атамани й визолочена "еліта" продовжують робити те, що вони й зазвичай роблять: урочисті кулеші, чи то пиятики з увішуванням бляшками. Ну дехто ще шукає вихід у альтернативнім існуванні, влаштовуючи різні реконструкції, немов намагаючись узяти реванш у подіях, що понад 5о років вкриваються пилом часу. Між тим хлопчиська схоплені камерою американського журналіста не бавляться у "сищиків-розбійників". Під керуванням дорослих вони освоюють військову справу, приблизно так, як деякі з їх батьків робили у "зарницях".  І як би не кляли скупі містечкові націоналісти руку Москви, зайняття ці проводяться не на щедрі дотації Kремля (погляньте на шмаття юних хуліганів), а на приватні пожертви патріотів Россії. Поки що вони бігають з макетами зброї, та може десь стріляють з пневматики й травматики. Хто зна, як розгортатимуться події. У будь-якім випадку, їх опонент безнадійно відстає згідно причин зформульованих Остапом Вишнею у оповіданні про мешканців країни Чукрен.

У такий простий спосіб хлопчик зправа при потребі дасть ради зтулити писки архаровцям на кшталт тих, чиє фото було надруковане у National Geographic. На разі... 

 

 

 

Українці мають унікальну можливість дати фору у подібнім змаганні.  Скільки нас живе за кордоном? У самій Північній Америці кілька міліонів.  Тобто діаспора є у всіх країнах, де придбати карабін, чи пістолет не важче, аніж замовити порцію хінського їдла на хату.  Нехай в Україні карабін маузера затягає понад тисячу доларів, а дозвіл на володіння ним виробляється роками. Але ж, люди добрі, майте совість! В більшості місць скопичення діаспори те саме купується за 200 доларів, а дозвіл робиться за півгодини на місці. Скільки з вас не знає яким боком тримати рушницю, а якщо знає, то не здатна влучити в здохлу курку, якщо та лежатиме далі ніж десять метрів?  Скільки з вас заплили жиром на канапах й бідкаються про високий холестерин, або викидають дурні гроші на спортзали, коли зайняття теренівкою і дешевші і корисніші? В скількох з вас дітиська просиджують тижнями перед комп'ютерними забавками й забули, що таке пробігти довкола будинку, чи видертися на дерево.  Що є ліпшим вкладом на майбутнє: пропити сотню доларів на черговій Маланці, чи придбати на ті гроші мілкашку вашому сину й навчити з неї стріляти на стрільбиську? У що перетворилися українські спортові клуби, що до війни приймали сотні, ба тисячі членів січей? Чи все на що ви здатні є поїдання вареників по фестивалях та галас перед російськими амбасадами? Невже так важко усвідомити, що гавкають пси, а вовки гострять ікла. Mовчки, але гострять.

Багатьом це можливо й дивина, але Тато не лише для того, що навчати дітей колупатись в носі

Не чекайте указів президентів, спонсорів від конгресу ЗДА, масовиків-затійників, що створять вам усі умови для тренувань. Доля вашої країни (якщо звичайно вам на неї не начхати) у ваших руках, у ваших кишенях. А інакше знамените "Честь України готов боронити" перетворюється на претензію  імпотентів.

Пістолет на потреби спортового товариства

Власне, для цієї мети можна брати будь що, адже пістолет не гвинтівка й надто великої різниці у влучності не відчуватиметься, через те, що використовується для близьких мішенів.
Для підтримання концепції спортового товариства (нерадянське озброєння стандарів ДСВ радіусом в 20 років довкола) для вжитку прийнятий німецький зразок П38 та П1. Власне це майже те саме з невеликою різницею у виконанні й матеріалах.  Для тих, хто не в темі, як завжди на допомозі стає вікіпедія. На разі закуповується кілька зразків для випробування. Калібр 9x19мм Parabellum є досить поширеним й недорогим серед набоїв, хоча й поступається у ціні знаменитому 7.62×25мм Токарева.

Збірна солянка з вермахтовського П38 й повоєнного бундесверівського П1

Поки що цей вид зброї матиме лімітований спосіб використання, переважно лише з метою ознайомлення гайдуків. Приблизно як в американських не бойових частинах війська. Окрім того, через те, що пістолет є старшинською зброєю, то й носитиметься він старшинами, а також гайдукам під час чергування при арсеналі, тощо. Чому така дискримінація? Через декілька причин:
1.Більшість зброї знаходитиметься на балансі товариства, тобто її треба купувати, а на разі П1 є найдорожчою одиницею за коштом.
2. Поки що у розпорядженні товариства лише одна ліцензія на закупівлю зброї, та й та у категорії C&R. Пістолети зазвичай надають найбільше клопоту при закупах.
3. Транспортування пістолетів через кордон з Канадою, та навіть через внутрішні кордони ЗДА досить клопіткі з огляду на законодавство у порівнянні з рушницями.
4. Більшість потенційних гайдуків не мають військового досвіду, відповідно вправи з пістолетами є не надто безпечними й потребують велику кількість інструкторів, яких в товариства немає.
Однак модель П1 обрана не дарма. На майбутнє, в разі розвитку товариства можна буде збільшити кількість одиниць в арсеналі.

Затички до вух

Для тих, хто не бажає заглухнути по кількох місяцях бехкання на стрільбиську, а також для усіх членів товариства, є необхідним придбати маленький превентивний засіб. Через те, що він є частиною однострою, а також через випробування певних зразків довідом військових, на обладунок стає наступна байда:

серійний номер виробу:
NSN 6515-01-466-2710
для самих затичок
окремий номер для пуделка:
NSN 6515-01-100-1674

Увага: наведені вище номери не для краси. Затички вибрані універсального розміру, що не будуть замалі. Пуделко з спеціальним пристроєм до правильного закладання більшості зразків та носіння на однострої.

Інструкції по закладанню будуть надані під час вправ. Ну й найголовніше: без затичок участь на стрільбиську заборонена статутом товариства.

Цеберко на Голову

При вправах зі стрільби гельма є просто необхідним засобом як персональної безпеки, так і кондиціонування до прицілу у досить незручних умовах.  Виходячи з того, що товариство має намір брати участь у різних реконструкторських та церемоніальних заходах, та керуючись бажанням заощадити якнайбільше важкозароблених грошей (м'яко кажучи не найщедрішим до видатків гайдуків) на реєстр приймається традиційна німецька гельма зразка М1935, М1940 та їм подібні. Коштує вона коло п'ятидесяти американських карбованців й придбати її можна де завгодно разом з підшоломником. Навіть дешева хінська хрінь вистачає на подібне. Звичайно гурмани можуть використовувати шоломи повоєнного Grenzschutz або взагалі оригінали.  Покриття гельми має відповідати кольору польового однострою, тобто Olive Drab. Найближчим часом буде вирішено чи фарбувати гельми матовою фарбою й кріпити бокову декаль з символікою товариства, а чи надягати зверху чохол на зразок прототипів ДСВ, але вже потрібного кольору.

Типічний зразок-копія з інтернетрів

Справи Каптерські — Справи Бухгалтерські

або...

Класифікація постачання згідно військових стандартів ЗДА/НАТО

Багато років тому, коли опинився на військовім складі для отримання свого найпершого однострою, довго не міг второпати: На дідька селепкам стільки усяких кодів й номерів? Ну написали б "майтки сірі" чи "шкарпетки зелені". А тут купа усяких літер й цифр. Пройшло кілька років, поки второпав, що подібна "нумерологія" є досить корисною справою. Бо сірі майтки усякі можуть бути, а селепкові належаться саме оті з ґудзиками, аби крашанки не по випадали під час захисту Вітчизни. Та й то гyдзиками пластиковими, а не метальовими. Бо мулятиме на марші. І не з вовни, а з бавовни, бо впріє сидячі у караульній, а потім підморозить на аппелі. Однак, якщо записувати усі деталі, жадного місця у ґросбухах не вистачить. Про самі лише шнyрівки можна скласти такі описи, що Бальзак плакатиме від заздрощів. Нічого не вдіяти. Без деталів не можна. Те, що для одних править за кватирку , іншим видається цілим вікном.

Задля економії місця на папері та застереження бардаку у логістиці військові створили систему каталогів. Кожна річ, до якої лише можуть дотягнутися хтиві селепківські лапи, окремо описується у каталозі, а далі отримує індивідуальний номер. Цей номер (іноді з дуже стислою назвою) вже й потрапляє до селепківських зольдбухів, облікових карток та талонів на папір до дупи. Бо то лише суворим челябинським мущинам папір наждачний надасться до справи, а розбещений захід завжди вимага принаймні кальвадоса замість денатури. Як тут обійтися без каталогів?

Потрібна подібна стандартизація й для спортового товариства. Одна річ довго описувати гайдукам, що пхати до наплечника, а що не пхати. Паскудна й невдячна справа, особливо, коли час не має терпіння, та ще інформація зачасту поширюється "глухим телефоном". Зовсім іншe, дати злидням кілька номерів і хай пакуються згідно уставу. Звичайно, коли у групі лише п'ятеро людей, користь не велика. Але поганий той фенрик, що не мріє стати генералом.

За основу системи постачання братиметься модель війська ЗДА. Чому саме їх? Бо живемо не у Хінах, спортове товариство готує себе для потреб саме цих добродіїв, і при бажанні можна завжди дістати матеріали для додаткового вивчення. Складається ця система з наступних десяти категорій, або класів:

Клас І -- Харчі й безкоштовні знаряддя гуманітарної допомоги

Клас ІІ -- Одяг, індивідуальний обладунок (наплечники/портупеї), шатра, інструменти, мапи, канцтовари й усякі швабри з віниками.

Клас ІІІ -- Пальне, змащувальні матеріали, газ і гас, а також усе що можна налити до слоїка й застосувати коло транпортних засобів.

Клас ІV -- Все для будови. Цегла, дошки й навіть готові змонтовані структури. Однак реманент сюди не йде, бо підпадає під Клас ІІ

Клас V -- Амуніція усіх зразків від набоя до детонатора піротехніки. Звичайно, у спортовому товаристві ніхто з бомбою по кухні не бігатиме. Бракувало лише розборкати нездорову цікавість знудьгованих синів Хувера. Тому Клас V для гайдука правитиме за кулі, гільзи, готові набої, тощо.

Клас VI -- речі особистого вжитку. Сюди йдуть всілякі зубні пасти, жилетки, папір на листи до марини, фотоапарати. Окрім того сюди входять й тютюнові вироби та алкоголь. Саме тому горілчані склепи на базах звуться Клас VI. Усі ці речі мають одну спільну рису: жадна з них не є виготовлена за військовим контрактом, або замовленням.

Клас VIІ -- Усе що їде. Усякі там панцирники, запорожці й ровери з мотором. А також пересувні майстерні, хоча знову ж, навряд чи гайдукам доведеться подібним бавитись.

Клас VIII -- Медичне обладнання й деталі постачання включно зі шприцами, бинтами та йодиною. Також сюди йдуть інструменти та запчастини, що використовуються виключно у медичній галузі. Додаково цей клас поділено на дві підгрупи: VIIIа та VIIIb. Відрізняються тим що до другої категорії йдуть речі пов'язані з переливом крови: сама кров, плазма й інші компоненти.

Клас ІХ -- запчастини для техніки (окрім медичної) різні конструктори, всілякі байди й фіговини незрозумілого призначення знайдені у темнім кутку на складі.

Клас Х -- усе що може бути використане для невійськового призначення. Наприклад селянський реманент, насіння, засоби для економічного розвитку та інші речі не перечислені у класах з першого по дев'ятий.

"Всяке Різне" -- Це своєрідний апендицит, для виключень з наведених десяти класів. Майже не використовується.

Детальну інформацію щодо цих категорій можна прочитати у військовім формулярі U.S. Army Field Manual 4-0. Формуляр вже сто років тому розсекречений й лежить у вільному доступі в інтернеті.

Кожна річ зараxована до наведених вище класів має персональний номер: NATO Stock Number званий ще в ЗДА National Stock Number. Для потреб спортового товариства це трохи завеликий монстр, однак варто розуміти його схему, для використання окремих компонентів та власної модуляції.

Виглядає воно приблизно так:

Формат NSN записується у наступній послідовності:

abcd-ef-ghi-jklm

Кожен з елементів від а до m задумувався для відображення однозначною цифрою. Згодом, коли каталоги збільшилися у складності, елемент g став альфономерним, тобто складеним і з букв, і з цифр. На разі використовуються великі літери А, В, С.

Початкова підгрупа, abcd, є так званим Класом Федерального Постачання (Federal Supply Class (FSC)) або Класифікацією Державного Постачання  (National Supply Classification (NSC)). Теоретично зпоріднені речі зараховані у цім класі повинні мають і схожі номери. Однак, зі збільшенням кількості інвентарних одиниць, це стає дедалі рідшим явищем.  В ідеалі має відбуватися щось отакого:

Гімнастерка пустинна: NSN 8415-01-327-5324

Штани пустинні: NSN 8415-01-327-5339  

Наступною частною номеру є Державний Персональний Ідентифікаційний Номер або National Item Identification Number (NIIN).  Він записується у наступнім форматі:

 01-234-5678

Іноді його записують з рисками, а іноді ліплять усе до купи й від цього справа не міняється. Перші дві цифри відповідають Державному Кодифікаційному Бюро, або National Codification Bureau (ncb). Зазвичай це номер країни учасника НАТО та країн спонсорованих через НАТО. Код ЗДА 00 або 01. Код України 61, Канади 20 або 21, Німеччини 12.  Решта сім цифр вже є вийнятково персональними номерами і можуть бути замінені літерами при потребі.  Детальніше ознайомитися з цими кодами можна тут.

Знайти коди NSN можна на усіх речах виготовлених за військовим контрактом чи задля нього. Не залежно від вигляду чи призначення продукції. Ось кілька прикладів:

 

На майбутнє підготовка й координація заходів спортового товариства відбуватиметься з використанням наведених вище класів постачання. На початках звичайно буде мороки, але згодом встаканиться й відправляючи гайдука по сиву кобилу можна буде не перейматися, що він раптом притягне бойового рожевого слона.

При заведенні на облік у товаристві кожна річ заносиметься під існуючим номером NSN, або отримуватиме ерзац номер максимально наближений до оригіналу. В такому випадку код виділятиметься через використання останньої літера "Е". Наприклад: штани пустинні пошиті хінцями на американський зразок не по контракту, але максимально наближені зовнішнім виглядом йтимуть під кодом: NSN 8415-01-327-5339Е.
   

Характеристика Швейцарського Карабіну К31

Про гвинтівку  конструкції Шмідта-Рубіна*  модель К31 можна без перебільшення писати поеми.  Неформальна назва "ролекс від військових рушниць" затвердилася за нею не дарма.  При всьому бажанні практично неможливо знайти в цього приладу недоліки, якщо порівнювати з аналогічними моделями.  Найліпшою рекомендацією  те, що на швейцарських стрілецьких змаганнях з К31, перша мішень встановлюється на відстані 300 метрів.

100 метрова прицільна група

Однак по порядку.  К31 був розроблений у 1933-ім році,  ставши наймолодшою розробкою у загальній стрілецькій зброї світу. Для порівняння,  гвинтівки Мосіна-Нагана, Маузера та Маннліхерa  Штейра зупинили свою еволюцію десь наприкінці ХІХ сторіччя.  На той час і y швейцарців був свій карабін Модель 96/11, що не зле зарекомендував себе на службі. Він був одним з цілого ряду крісів, які пройшли через руки спадкоємців Вільгельма Теля. Ta  постійна доробка механізму й балістики відправили М96/11 на пенсію майже одразу по запровадженню К31.  Головною причиною став перехід війська на більш потужній набій Gewehrpatrone 11. За іронією долі саме цей набій став причиною непопулярності швейцарських крісів за кордоном, хоча його куля ще й досі використовується у військах по цілім світі.  Саме так:  різниці від кулі стандартного швейцарського набою 7.5x55mm Swiss та кулі .308-го калібру немає жадної. 

зліва на право набої: .308, GP11, 30-06

Така деталь відкриває купу переспектив для стрілецького товариства, що візьме К31 на використання, але про це пізніше. У всякому разі слід зазначити, що перехід на Gewehrpatrone 11 у поєднанні з конструкцією нового карабіну дав можливість отримати прицільність бою, що перевершила висококалібровані гвинтівки Мосіна обладнані оптичним прицілом. Подібна характеристика мало що скаже аматору, тому для підкреслення моменту,  наcтупне: те що робили одинокі снайпери РСЧА та війська Фінляндії по довгiм тренуванні, цілком може осягнути стрілець озброєний К31 за набагато коротший час.
Зовнішній вигляд крісу виглядає досить екзотично.  Він не є схожим ні на одну з рушниць, що стояли на озброєнні великих держав часу Другої Війни.  До цього додалися кілька чинників.  К31 є спадкоємцем старших гвинтівок країни при розробці яких ставилися вимоги досить не традиційні для початку ХХ сторіччя. Для Швейцарії ніколи не було секретом, що жодна з країн сусідів не погребує кавалком території конфедерації якщо з'явиться перша ліпша можливість. Окупація країни Наполеоном була добре засвоєним досвідом, повторювати який ні в кого не було бажання. Тому, починаючи від 1815-го року, зброярі Швейцарії стояли перед завданням створити вид зброї, що надаватиметься для використання й ремонту навіть, якщо більша частина війська буде змушена перейти на партизанку.  Нові рушниці підпадали під випробування настільки брутальні, що за однією з легенд,  “дідусь німецької зброї”  Дрейзе, мало не дав хабаря майстрам з Берну аби ті не надто рекламували своїх доробків.  Підтвердження  правда немає, але слід добре уявляти арсенальну справу позаминулого віку, щоб оцінити неадекватний підхід швейцарців. Карабіни летіли з висоти другого поверху на бруківку. Їх кидали до багна й залишали там на кілька днів.  Рушниці використовували як драбини для вилізання на стіни. Більшість швейцарських крісів мають подряпані приклади, немов їх погризли бобри. Це тому що жовніри чистили ними сніг й глину з оббитих цвяхами гірських черевиків.  Для виробу генерала Калашнікова, що з'явився понад 50 років пізніше, подібне не є дивиною. Але спробуйте влучити з першого ліпшого АКМ до мішенів від К31. А власне, ліпше й не витрачайте марно набоїв, бо все одно нічого не вийде.  Як підсумок, гвинтівка К31 є надзвичайно виносливою. Вона  розроблена в такий спосіб, що ремонт складників (який є великою рідкістю) може проводитись у польових умовах.

затвор

Окремої уваги потребує механізм затвору.  Подібна конструкція рідко зустрічається у зброярній справі, хоча  вона і не вийняток. Механізм Straight Pull Bolt використаний у австрійскій Маннліхер Штейр. До речі,  ця фірма й досі виготовляє високоточні снайперські гвинтівки з аналогічним механізмом й вартістю у десятки тисяч доларів. Америка якийсь час використовувала M1895 Lee Navy з таким самим затвором. Головною причиною відмови від затвору, що не має гвинтового оберту під час взводу,  є високий кошт виробу подібного механізму у добрій якості. Швейцарія вирішила, що гра коштує свічок і знову не помилилася. Подібна конструкція дає стрільцю максимум можливості тримати мішень в полі зору під час перезаряджання. Згодом усі розробки стрілецької зброї перейшли на схожий принцип.
Запобіжник крісу має теж досить незвичну форму. Це кільце досить великих розмірів, що при поверненні дає можливісь спустити пружину затвору не викидаючи набою з люфи. Повернення кільця в другий бік знову зводить пружину. Подібний механізм дає багато переваг над аналогами й використовується у досить дорогих зразках зброї. А в тих, що не обтяжують кишені, переважно, предохранитель лише ставить фізичний бар'єр між набоєм й бійкововим шипом, або блокує курок.  Від цього зношується пружина затвору й більшість зброярів не радить занадто зловживати таким механізмом.  К31 проблеми зношення пружини не має, так само як не має й небезпеки пострілу при "ховзанні" предохранителя, що відбувається набагато легше у інших зразках зброї, бо енергія стиснутої пружини затвору лише додається до цього процесу. 

предохранитель у формі кільця

Запобіжник K31 спускає пружину - тому проковзування йому не загрожує.  Велика форма кільця  дає можливість  легкого використання у зимових умовах, коли на руках рукавиці, а також додає ричаг для зведення.  Цікава деталь: подібний механізм присутній у недоробленій формі в Мосіна-Нагана, однак ті, хто хоч раз пробували смикати за куций гудзик на кінці мосінського затвору знають, що це досить невдячна справа.
Курок є теж досить великого розміру, так само як і скоба довколо нього.  Знову додатковий плюс для зимових стрільб. Під час пересмикування затвору, використана гільза відлітає вгору. Здається не важлива деталь, але ті, хто хоч раз отримав цей розпечений латунний вироб до писка від сусідської рушниці під час стрільб, оцінять подібнy  зручність на вищий бал. 

курок й скоба захисту

Загальний стан рушниць завжди набагато якісніший  від аналогів часу. Вороніння зроблене ліпше, насічка в люфі не витерта, руйнації від оксидів пороху в затворі практично немає.  Власне, якщо на К31 поставити новий приклад (що досить часто й робиться), то буде надзвичайно важко встановити вік рушниці,  на відміну від маузера чи Мосіна. Недарма колекціонери швейцарських карабінів тримають списки серійних номерів: мінімально відреставрований К31 інколи виглядає так, ніби його вчора дістали з арсеналу.
Кріплення ременя до рушниці є теж дуже продуманим. Щось подібне можна зустріти на маузері К98, та деяких чеських VZ.24. Ремінь кріпиться не знизу, а збоку.  Існує багато дебатів щодо переваг одного способу над іншим. Усі вони сходяться на наступній специфіці: бокове кріплення є вигідніше для використання у кавалерії, механізованій піхоті й під час пересування на лижах, коли руки стрільця є зайняті. Для маршевої піхоти, переважно використовується нижнє кріплення, бо в такий спосіб можна тримати рушницю повішену на плечі регулюючи висоту положення за ремінь. Воно звичайно зручно, але досить не вигідно при дряпанні в гори чи їзді на ровері.

ладування за допомогою обійми

Ладувати рушницю можна у два способи: вставляючи обойму згори, як у маузері чи мосинці, або вставляючи магазинку знизу. Останнє додає плюсів під час чищення кріса. У рушниць з фіксованим дном затворної рами цього люксусу не існує.

Магазин, що ладується знизу

До речі про затворну раму. Вона є виточеною і не має штампованих деталів. Це робить рух затвору напрочуд м'яким и виваженим на всіх карабінах К31 без вийнятку. Цього не можна сказати прo  маузер, що вироблявся за сотні різних умов й стандартів не кажучи про випадки відвертого саботування на фабриках в окупованих Німеччиною землях. Те саме й про влучність стрільби.  Якщо К31 дає майже ґарантовану групу в один дюйм, то найближчий конкурент, маузер,  цього обіцяти не може.  Не слід відкидати цю ознаку як неважливу. Хиба у пристрілці кріса відбивається на загальній міткості стрільби з геометрічною прогресією. Тобто, якщо не можна зробити маленької групи на тренувальній мішені, є певен шанс, що й до вікна стодоли куля може не потрапити, не кажучи вже про злі наслідки на підготовці стрільця.
Люфа рушниці встановлена за технологією Free Floating.  Ознака досить феноменальна, якщо брати до уваги варварські умови випробувань К31. Free Floating означає, що контакт люфи з ложем прикладу є мінімальним. Це зроблено для того, щоб тимчасова термальна деформація люфи під час пострілу не зтикалася з впиранням до ложа змінюючи траекторію кулі.  Щось подібне відрізняє АКМ і М16. Free Floating є теж досить дорогим задоволенням і майже ніколи не втілювалося у масовім військовім виробництві. Тому під час доробки маузерів до якості мисливських рушниць, їх ложа змінюють саме за цією технологіею.  Взагалі цікава ситуація виходить: хтось підрахував, що якби К31 розробили, як цивільний варіант у наші часи, то дешевше від двох-трьох тисяч він би не коштував.
Вартість рушниці на 2010 рік в Америці становить приблизно 250 доларів й вище. Звичайно, югославський маузер можна придбати за 100 доларів дешевше, але й результат буде відповідний.  Аналогічні зразки від американських арсеналів рідко потрапляють до рук менш ніж за 600 доларів.  Чеські вироби коштують приблизно стільки ж однак іх не так багато на ринку зброї.
Набій для К31 теж заслуговує окремої уваги. Він потрапляє на ринок з двох ресурсів: військового й цивільного.  Цивільний мало чим відрізняється від аналогів для Маузера чи Мосіна: якісно,  однак дуже дорого. Військовий  ресурс набоїв має ту саму особливість, що й ресурс самих карабінів.  Набій 8ММ маузера вироблявся по цілім світі від Берліну до Бухаресту. При бажанні його можна знайти за 30 центів штуку. Однак не слід забувати, що подібні випродажі іноді досить зле відображаються на підготовці стрільців у формуванні звичок пострілу, прицілу, тощо. Адже куля з цих набоїв часом летить куди Макар телят не ганяв. Недарма Американська Федеральна програма стрілецької підготовки цивілістів створює умови для практикування саме вітчизнянини набоями: за їх якість сумнівів не може виникати.  Швейцарські Gewehrpatrone 11 мають ту саму якість, але коштують навіть дешевше від американських зразків.  GР11 можна придбати за 50 центів, тоді коли набій для М1 вже потроху підповзає до 60-ти. Кожен GР11 надходить з швейцарських арсеналів.  Довший час існувала проблема з перезаряджанням набоїв до К31 задля економії на амуніції.  На відміну від великої кількость набоїв до маузеру, капсуль на державнім GР11 встановлений за технологією Бердана, що має унеможливити перевикористання гільзи різними небажаними елементами. Однак,  на сьогодні існує декілька простих мов двері технологій обходу цієї проблеми, а на ринку повно гільз з кріпленням капсулів типу Boxer, що не треба навіть переробляти.  До того ж на відміну від набоїв виготовлених в країнах Варшавського блоку, Швейцарія не заощаджувала на латуні для гільз, що значно продовжує їх термін використання. І головне: на початку цієї статті було згадано кулю калібру .308.  Зрівнятися з вибором й наявністю цих куль на ринку може хіба калібр .223, адже .308-й калібр ще не так давно використовувася майже усіма країнами НАТО. Тобто при бажанні набої можна ладувати хоч трасерами, хоч запалювальними кулями і коштуватиме це копійки.

карабін зі стандартним горіховим (не фанерним) прикладом у комплекті з багнетом й ладунками на набої

Кілька зауважень щодо суб'єктивних деталів довкола карабіну.  Існує безліч стрілецьких клубів, що створені довкола К31.  Змагання з цим видом зброї проходять по цілому світі.  На жаль подібного не можна сказати про інші види зброї. Американські зразки досить поширені у клубах й повариствах ЗДА, однак їх вартість не є під'ємною для молодого спортового товариства.  Британія є знана своєю параноєю стосовно зброї, тому шукати за клубами, що бавляться з енфільдом є дурною справою. На жаль така сама ситуація й з маузером. По війні ця рушниця набула ореолу "фошистської зброї" і навіть ті кілька  стрілецьких клубів, що існують з використанням  гвинтівки добряче влипли до політики не найбезпечнішого ґатунку, якщо враховувати національні елементи. 
Не має сумніву, що К31 не надається до театралізованих шоу про УПА, німців й совітів. Для них власне й справжньої зброї не треба, ринок завалений знешкодженими макетами, переробками на холостий набій та ейрсофтом. Однак,  якщо спортове товариство застановлюється над вишколом у справжніх, а не театральних стрілецьких навиках, К31 потребує серйозного розгляду як карабін вибору.

*Взагалі-то асоціація К31 з конструкторами Шмідтом й Рубіном є хибною, приблизно як і в ситуації з МП40 й Шмайсером. Але це вже деталі історії.

 
матеріали частково позичені з http://www.surplusrifleforum.com

Гвинтівки Класу Маузер Для Потреб Спортового Товариства

Під час придбання гвинтівок для стрілецького вишколу, кандидат до товариства обов'язково зіткнеться з величезним асортиментом гвинтівок з родини Маузера й ще більшим розкидом цін на них.  Мета цієї статті допомогти у виборі гвинтівки як інструмента з розрахунком на ринок у З'єднаних Державах Америки та Канаді.  Стаття не розрахована на Західну Європу й Україну де ситуація відрізняється іноді досить радикально. Також стаття не ставить метою рекомендації гвинтівок згідно їх колекційної вартості. Як казала одна студентка купуючи біломор-канал замість мальборо: "я курю а не випендрююсь". Якість гвинтівки розглядатиметься з боку стану люфи, затворного механізму, дерева прикладу й запасних частин.

На даний момент в Америці можна відносно спокійно придбати наступні типи маузерів (надалі усі карабіни що мають тотожний механізм іменуватимемо так)

 Добре прилизаний К98 від Мітчела

Карабін К98. Цей тип є найскандальнішим у плані торгівлі через фетиш американців до Третього Райху та свастик. Ціна на нього коливається від 200 доларів до 5000 і вище. Робочий стан карабіну хоч і має вплив на ціну, але зовсім не так як походження карабіну та наявність оригінальної комплектації.  Існують оригінальні карабіни К98, що залишилися на складах Німеччини по війні й звідти потрапили на захід. Вони найдорожчі й через те підробляються нещадно.  Кілька років том компанія Mitchell's Mausers влипла у негарну історію, коли кілька покупців побачили дивні номери на тих рушницях, де їх не мало бути. Піднявся страшний шум, при тому рушниці були в доброму стані. Однак, ліва "свастика" підпортила справу. Карабіни виявилися переробками з інших зразків.  Зрештою можна й знайти непоганий зразок, однак ціни зачасту неадекватні.

Карабін К98 RC.  Нічим не відрізняється від згаданого вище К98. Скорочення RC означає Russian Capture. Ці гвинтівки були взяті як трофей совітами по війні, після чого їх розібрали, переворонили й зібрали переважно з "чужими" затворами, що знищило їх колекційно вартість, однак не відобразилося на якості. Окрім того, совіти вважали. що шомпол й деякі інші деталі на зразок залізної підошви прикладу не є необхідними й пустили все це на переплавку.  Ці частини можна окремо придбати, коштують вони не багато. Маузери RC були даровані різним молодшим братам з соціалістичного табору, як то Вьєт-Нам і т.д.  Сам карабін якісний рівно на стільки, на скільки його довбав минулий господар. Здебільшого ранні зразки виконані з ліпшого металу і збереглися на диво ліпше. Приклад за звичай композитний, тобто з фанери.  Ціна десь від 220 доларів.

Карабін К98 трофейний Югославський. Те саме що й RC, але з шомполом та іншими деталями й вибитим гербом СФРЮ на затворі. Дерево може бути іноді замінене не на фанеру. Ціна та сама що й у RC, якість теж.

 набір М48 від Мітчела

Карабін М48. Виробництво СФРЮ. Багато хто їх не любить, бо затвори не у всіх воронені й у більшості прямі, а не зігнуті.  Снобізм! Ці маузери повоєнної збірки тотожні по якості К98 німецького виробництва часу війни й здебільшого зроблені на тих самих станках. Інколи з ліпшого металу. Ціна від 135 доларів.  Приклад горіховий, або композит. Невелика деталь: якщо модель військового маузера кінчається на "8" то заднє кріплення ременю йде через боковий отвір у прикладі. Переднє кріплення існує у кількох варіантах.

 штамп арсеналів СФРЮ

Карабін М48А. Брат карабіну М48, але на відміну від останнього, затворна рама не виточена у токарний спосіб, а пресована. Це робить механізм більш грубуватим при стрільбі, але на міткості карабіну не відображається. Ціна від 125 доларів. Існують ще M48B та M48BО. Трапляються не часто, більш менш те саме що й M48А, хіба більше штампованих деталів. Приклад горіховий, або композит.

 М24, переробка з довоєнного арсеналу. 

(Зверніть увагу на форму затвора й передню верхню частину ложа)

Карабін M24, M24/47 та M24/52. Переробки з довоєнної продукції Королівства Югославія, докомплектаціі та переробки з чеських маузерів VZ 24 (див нижче). Ціна й якість така сама як і в М48. Приклад горіховий, або композит.

VZ-24 від ділера АІМ горіховий приклад

Карабін VZ 24 8ММ. За станом й якістю більш менш ролс-ройс серед карабінів. Приклад горіховий. Затвор не гнутий. Стан вороніння зазвичай не поганий. По міткості переважно дає прикурити усім маузерам окрім "маузерів-целок" довоєнного німецького виробництва, що добре збереглися й коштують від тисячі доларів. VZ 24 коштує коло 200 доларів. При бажанні можна здати затвор до майстра аби вигнув, а потім самому дремелем забрати зайве дерево з прикладу. Багато хто так і робить.  Вищим шиком є вибитий чехословацький довоєнний герб на затворній рамі, але зазвичай він спиляний совітами по війні. 

 рідкісний на сьогодні герб старих чеських арсеналів
(саме такими гвинтівками були озброєні жовніри Карпатської Січі)

Усі карабіни  M24, M24/47,  M24/52 та VZ 24 мають характерну верхню частину руків'я, що довша від зразків К98 та М48. На якість не впливає, можна замінити для естетики при невеликім "майструванні".  Існують ще турецькі, персидські, сіамські К98 роблені як у Німеччині так і в Чехах. Коштують вони дорожче, хоча не завжди набагато. Якість тотожна К98.

Увага! Наступні маузери не підходять для вжитку товаристві:

Шведські маузери М38, М41, М96 та інші. Гвинтівка ця чудової якості, хоча й не дешева, однак калібр 6.5 x 55мм не є спільний з маузерами зразка К98, що вживають калібр 8мм.  Та й набої не з дешевих теж.

Усі маузери що йдуть з Португалії, Іспанії та Південної Америки (нпр. Чілі, чи Аргентина).  Серед них може бути так званий "7-ми міліметровий маузер"  зразка VZ-24.  Ці рушниці зазвичай коштують дуже дешево, однак бачили не один світ й добряче покалічені. Сьомий калібр не надається на конверсію, а усі переробки на популярний 38 калібр НАТО є досить небезпечною авантюрою через сильний кумулятивний заряд цього набою.  Перероблення затворної рами й люфи можливе, але це досить дорога забава.

Чілійський маузер 308-го калібру віком понад 100 років. 

(Єдиним плюсом цього вундерваффе є вільний продаж без жадного дозволу чи ліцензії)

Для тих хто хоче випендритися й показати висший пілотаж маузерної родини є "нащадок" М98 від знаменитого Mauser Jagdwaffen GmbH  у партнерстві з не менш знаним SIG Sauer. Він виробляється у Німеччині на будь-який калібр і приклад ну й звичайно відповідно коштує. Однак, що в цьому світі може спинити справжнє кохання?

 $6,000-8,000

Приорітети у Тренуванні Спортового Товариства

Серед Усусусів (що почали своє існування на базі спортовиx товариств) був популярним вислів "першим обов'язком стрільця є робити так, щоб його ворог вмирав за свій край". І хоча Лицарі Червоної Калини були й є прикладом для усіх, бажаючих бачити жовто-блакитний прапор на будинку українського уряду, мало хто з нащадків задається питанням: а що саме змушує подібну формулу спрацьовувати? Напевно-ж не лише мазепинка на потилиці.

Тренуватся можна в чім завгодно. Однак,  певні непрофільні категоріі мають бути зведені до мінімуму, або взагалі відкинутізаздалегідь.  Роблячи головну ставку на ідеологію у вишколі, члени спортового товариства не враховують досвіду рухів, що поставили занадто багато ресурсів на цю карту й ганебно програли, не в останню чергу через приспаний власною пропагандою критичний контроль ситуації.  Найяскравішим прикладом тут будуть мабуть японські самураї середини ХІХ сторіччя, які не дали ради вчасно знайти місце для військової та політичної гнучкості у напів-релігійній  ідеологіі Бушідо.  Розплата була не з дешевих. Тим, хто перебуває у захопленні від легенд про массові сеппуку й красиву смерть цих воїнів, та любить повторювати "краще вмерти стоячи, аніж жити на колінах", слід ознайомитись з твором  "Японська Корчма" Олівера Статлера. Після невдалого спротиву новій вишколеній європейцями армії,  більшість самураїв в решті-решт поступилися принципами і, втративши привілейоване соціальне положення, булa  змушенa стати господарями їдалень та дрібними бюрократами.

Друга пастка, до якої можуть потрапити організатори спортових товарист, фігурує у вигляді роздутого мильного пухира різних спецназів, особливо спецназу радянського й його російських та українських спадкоємців.  Аура втаємничення дала цим структурам певну привабливість та ексклюзивність, а розкидані по інтер-нетрях показові кардебалети з димовивим шашками й розбиваннями головою цегли та пляшок, довершили рекламу. Між тим, нічого понад людського у хлопцях з спец-підрозділів немає.  І не дивлячись на популярність пісень про  Отряд Вимпєл, їх герої суперменять по Колумбії та В'єт Наму переважно лишень у піснях. Подібний спектакль ліпше залишити до копіювання акторам Мосфільму.

Інша справа "Чорний Кіт"  Міхала Вітушки. Його відносно невеликий загін привів до загибелі багатьох кадрових військових з МГБ та цілого ряду керівників НКВС, а по закінченні операцій майже в повному складі евакуювався за кордон. Сам Вітушка помер аж у 2006-ім році залишивши з носом мисливців з радянських спец служб. Однак, ніде у програмі вишколу Чорного Кота не було ефектного витягання цвяхів з дубових дошок зубами чи пошиття крутих одностроїв. Навпаки, здебільшого,  ці хлопці вчилися речам далеким від гламуру. Наприклад  ремонту радіоприймачів, слюсарній справі та поліграфії.

Створення нових теорій вишколу, здебільшого висмоктаних з пальця майстрами спорту від підводних шахів, теж іноді видаються досить спокусливими.  Нікому у здоровім ґлузді не прийде до макітри готуватися до змагань з тенісу за допомогою комп'ютерного блоку Nintendo. Людині, що готуватиметься до змагання з біатлону за допомогою рогатки, скоріш за все порадять послуги лікаря психіатора. Однак, досить велика група людей займається ейрсофтом з повним переконанням, що таким чином отримує повноцінний військовий вишкіл. Вже й легенда з'явилася, мовляв сучасна японська армія нічого іншого й до рук не бере з міркувань економії та екології.  Не так давно з'явилася нова забавка під назвою хардбол. Дорослі люди палять одне до другого з пневматичної зброї з повним переконанням, що це сприятиме "розвиненню духу воїна".  Подібні тези є свого роду лаксмусовим папірцем на інфантильність того чи іншого руху. Спорт не релігія, це фах.  Якби було навпаки, від вихованців ПТУ, окрім духу цигарок Ватра мали б йти еманації "духу сантехніка", а шофер ЛАЗу ніколи б не починав робочого дня без підголювання на оселедець та медитації.

Молодому спортовому товариству, що ще не нажило власного досвіду у вишколі, слід триматися поближче до існуючих організацій, що вже цей досвід мають. На заході це асоціації на кшталт Appleseed Project, та State Defense Forces. До речі, остання унікально вирішyє проблему людей, що бажають отримати уявлення про військо, однак не хочуть пов'язувати себе зобов'язаннями з армійськими структурами. На відміну від війська, STF не підлягає воєнній мобілізації, членство повністю добровільне та вийти з нього можна у будь-яку хвилину. Звичайно й вишкіл набагато зпрощений у порівнянні навіть з Національною Гвардією, однак здебільшого навіть цей рівень може бути корисним для людини, що не має жадного досвіду у цій царині. На додаток,  існує масса спортових клубів, що стоять на добрих взаєминах з федеральним урядом та завжди раді прийняти до участі у змаганнях інші організації. Звичайно, подібна гостинність не поширюється на добродіїв, що замотують голови тюрбанами, або люблять фотографуватися у позі римського салюту. Однак від подібних йолопів слід триматися у будь якім випадку, якщо звичайно товариство немає бажання зробити зі службовців ФБР та ATF постійних співрозмовників, та перейти вишкіл десь на параші у якомусь з чисельних федеральних корекційних комплексів.

Про Користь Часу Проведеного на Стрільбиську

Маневри Швейцарського Війська у 1915-ім році

У 1912-ім році, коли Балкани вже були вагітні ембріоном Першої Світової Війни,  імператор Вільгельм ІІ відвідав Швейцарію на запрошення президента конфедерації Людвіґа Форрера. До програми відвідин входив огляд так званої "міліції", або резервістів швейцарського війська. Вражений професійністю солдатів, які проміж іншим були відмінними стрільцями, кайзер запитав одного з них: "Ви добре стріляєте, Швейцарія має 500 тисяч війська. Але, якщо Німеччина нападе з міліоном солдат, що ви робитимите?"  Резервіст відповів не довго думаючи: "вистрілимо по два рази й повернемося додому."
Звичайно, територіальна цілісність країни була врятована не лише страхом Вільгельма перед виробниками високо-якісного сиру з фузеями під ліжком.  Однак, ця деталь зіграла свою важливу роль, коли командуючий військами конфедерації Віллє переконував німецький генеральний штаб не випробовувати долі з планами вторгнення до Швейцарії*.

 Сімо Хяюхя 1939

Значення стрілецького вишколу важко переоцінити. Під час нападу на Фінляндію, радянські війська були переповнені чутками про "кукушок", снайперів, що стріляли засівши у скронях дерев. Сама назва наводила жах на багатьох червоноармійців. І хоча згодом легенда була розвінчана самими фінами, лише за один день бувший шуцкорівець Сімо Хяюхя вбивав до 29 ворогів, навіть не використовуючи снайперський приціл. Коли через багато років його спитали, звидки така міткість, він відповів одним словом: "Тренування"**.

* Stephen P. Halbrook (1998) Target Switzerland: Swiss Armed Neutrality In World War II. Cambridge: Da Capo Press

** Dougan Andy (2006) Through the Crosshairs: a History of Snipers. Cambridge: Da Capo Press