Про гвинтівку конструкції Шмідта-Рубіна* модель К31 можна без перебільшення писати поеми. Неформальна назва "ролекс від військових рушниць" затвердилася за нею не дарма. При всьому бажанні практично неможливо знайти в цього приладу недоліки, якщо порівнювати з аналогічними моделями. Найліпшою рекомендацією те, що на швейцарських стрілецьких змаганнях з К31, перша мішень встановлюється на відстані 300 метрів.
 |
| 100 метрова прицільна група |
Однак по порядку. К31 був розроблений у 1933-ім році, ставши наймолодшою розробкою у загальній стрілецькій зброї світу. Для порівняння, гвинтівки Мосіна-Нагана, Маузера та Маннліхерa Штейра зупинили свою еволюцію десь наприкінці ХІХ сторіччя. На той час і y швейцарців був свій карабін Модель 96/11, що не зле зарекомендував себе на службі. Він був одним з цілого ряду крісів, які пройшли через руки спадкоємців Вільгельма Теля. Ta постійна доробка механізму й балістики відправили М96/11 на пенсію майже одразу по запровадженню К31. Головною причиною став перехід війська на більш потужній набій Gewehrpatrone 11. За іронією долі саме цей набій став причиною непопулярності швейцарських крісів за кордоном, хоча його куля ще й досі використовується у військах по цілім світі. Саме так: різниці від кулі стандартного швейцарського набою 7.5x55mm Swiss та кулі .308-го калібру немає жадної.
 |
| зліва на право набої: .308, GP11, 30-06 |
Така деталь відкриває купу переспектив для стрілецького товариства, що візьме К31 на використання, але про це пізніше. У всякому разі слід зазначити, що перехід на Gewehrpatrone 11 у поєднанні з конструкцією нового карабіну дав можливість отримати прицільність бою, що перевершила висококалібровані гвинтівки Мосіна обладнані оптичним прицілом. Подібна характеристика мало що скаже аматору, тому для підкреслення моменту, наcтупне: те що робили одинокі снайпери РСЧА та війська Фінляндії по довгiм тренуванні, цілком може осягнути стрілець озброєний К31 за набагато коротший час.
Зовнішній вигляд крісу виглядає досить екзотично. Він не є схожим ні на одну з рушниць, що стояли на озброєнні великих держав часу Другої Війни. До цього додалися кілька чинників. К31 є спадкоємцем старших гвинтівок країни при розробці яких ставилися вимоги досить не традиційні для початку ХХ сторіччя. Для Швейцарії ніколи не було секретом, що жодна з країн сусідів не погребує кавалком території конфедерації якщо з'явиться перша ліпша можливість. Окупація країни Наполеоном була добре засвоєним досвідом, повторювати який ні в кого не було бажання. Тому, починаючи від 1815-го року, зброярі Швейцарії стояли перед завданням створити вид зброї, що надаватиметься для використання й ремонту навіть, якщо більша частина війська буде змушена перейти на партизанку. Нові рушниці підпадали під випробування настільки брутальні, що за однією з легенд, “дідусь німецької зброї” Дрейзе, мало не дав хабаря майстрам з Берну аби ті не надто рекламували своїх доробків. Підтвердження правда немає, але слід добре уявляти арсенальну справу позаминулого віку, щоб оцінити неадекватний підхід швейцарців. Карабіни летіли з висоти другого поверху на бруківку. Їх кидали до багна й залишали там на кілька днів. Рушниці використовували як драбини для вилізання на стіни. Більшість швейцарських крісів мають подряпані приклади, немов їх погризли бобри. Це тому що жовніри чистили ними сніг й глину з оббитих цвяхами гірських черевиків. Для виробу генерала Калашнікова, що з'явився понад 50 років пізніше, подібне не є дивиною. Але спробуйте влучити з першого ліпшого АКМ до мішенів від К31. А власне, ліпше й не витрачайте марно набоїв, бо все одно нічого не вийде. Як підсумок, гвинтівка К31 є надзвичайно виносливою. Вона розроблена в такий спосіб, що ремонт складників (який є великою рідкістю) може проводитись у польових умовах.
Зовнішній вигляд крісу виглядає досить екзотично. Він не є схожим ні на одну з рушниць, що стояли на озброєнні великих держав часу Другої Війни. До цього додалися кілька чинників. К31 є спадкоємцем старших гвинтівок країни при розробці яких ставилися вимоги досить не традиційні для початку ХХ сторіччя. Для Швейцарії ніколи не було секретом, що жодна з країн сусідів не погребує кавалком території конфедерації якщо з'явиться перша ліпша можливість. Окупація країни Наполеоном була добре засвоєним досвідом, повторювати який ні в кого не було бажання. Тому, починаючи від 1815-го року, зброярі Швейцарії стояли перед завданням створити вид зброї, що надаватиметься для використання й ремонту навіть, якщо більша частина війська буде змушена перейти на партизанку. Нові рушниці підпадали під випробування настільки брутальні, що за однією з легенд, “дідусь німецької зброї” Дрейзе, мало не дав хабаря майстрам з Берну аби ті не надто рекламували своїх доробків. Підтвердження правда немає, але слід добре уявляти арсенальну справу позаминулого віку, щоб оцінити неадекватний підхід швейцарців. Карабіни летіли з висоти другого поверху на бруківку. Їх кидали до багна й залишали там на кілька днів. Рушниці використовували як драбини для вилізання на стіни. Більшість швейцарських крісів мають подряпані приклади, немов їх погризли бобри. Це тому що жовніри чистили ними сніг й глину з оббитих цвяхами гірських черевиків. Для виробу генерала Калашнікова, що з'явився понад 50 років пізніше, подібне не є дивиною. Але спробуйте влучити з першого ліпшого АКМ до мішенів від К31. А власне, ліпше й не витрачайте марно набоїв, бо все одно нічого не вийде. Як підсумок, гвинтівка К31 є надзвичайно виносливою. Вона розроблена в такий спосіб, що ремонт складників (який є великою рідкістю) може проводитись у польових умовах.
 |
| затвор |
Окремої уваги потребує механізм затвору. Подібна конструкція рідко зустрічається у зброярній справі, хоча вона і не вийняток. Механізм Straight Pull Bolt використаний у австрійскій Маннліхер Штейр. До речі, ця фірма й досі виготовляє високоточні снайперські гвинтівки з аналогічним механізмом й вартістю у десятки тисяч доларів. Америка якийсь час використовувала M1895 Lee Navy з таким самим затвором. Головною причиною відмови від затвору, що не має гвинтового оберту під час взводу, є високий кошт виробу подібного механізму у добрій якості. Швейцарія вирішила, що гра коштує свічок і знову не помилилася. Подібна конструкція дає стрільцю максимум можливості тримати мішень в полі зору під час перезаряджання. Згодом усі розробки стрілецької зброї перейшли на схожий принцип.
Запобіжник крісу має теж досить незвичну форму. Це кільце досить великих розмірів, що при поверненні дає можливісь спустити пружину затвору не викидаючи набою з люфи. Повернення кільця в другий бік знову зводить пружину. Подібний механізм дає багато переваг над аналогами й використовується у досить дорогих зразках зброї. А в тих, що не обтяжують кишені, переважно, предохранитель лише ставить фізичний бар'єр між набоєм й бійкововим шипом, або блокує курок. Від цього зношується пружина затвору й більшість зброярів не радить занадто зловживати таким механізмом. К31 проблеми зношення пружини не має, так само як не має й небезпеки пострілу при "ховзанні" предохранителя, що відбувається набагато легше у інших зразках зброї, бо енергія стиснутої пружини затвору лише додається до цього процесу.
 |
| предохранитель у формі кільця |
Запобіжник K31 спускає пружину - тому проковзування йому не загрожує. Велика форма кільця дає можливість легкого використання у зимових умовах, коли на руках рукавиці, а також додає ричаг для зведення. Цікава деталь: подібний механізм присутній у недоробленій формі в Мосіна-Нагана, однак ті, хто хоч раз пробували смикати за куций гудзик на кінці мосінського затвору знають, що це досить невдячна справа.
Курок є теж досить великого розміру, так само як і скоба довколо нього. Знову додатковий плюс для зимових стрільб. Під час пересмикування затвору, використана гільза відлітає вгору. Здається не важлива деталь, але ті, хто хоч раз отримав цей розпечений латунний вироб до писка від сусідської рушниці під час стрільб, оцінять подібнy зручність на вищий бал.
Курок є теж досить великого розміру, так само як і скоба довколо нього. Знову додатковий плюс для зимових стрільб. Під час пересмикування затвору, використана гільза відлітає вгору. Здається не важлива деталь, але ті, хто хоч раз отримав цей розпечений латунний вироб до писка від сусідської рушниці під час стрільб, оцінять подібнy зручність на вищий бал.
 |
| курок й скоба захисту |
Загальний стан рушниць завжди набагато якісніший від аналогів часу. Вороніння зроблене ліпше, насічка в люфі не витерта, руйнації від оксидів пороху в затворі практично немає. Власне, якщо на К31 поставити новий приклад (що досить часто й робиться), то буде надзвичайно важко встановити вік рушниці, на відміну від маузера чи Мосіна. Недарма колекціонери швейцарських карабінів тримають списки серійних номерів: мінімально відреставрований К31 інколи виглядає так, ніби його вчора дістали з арсеналу.
Кріплення ременя до рушниці є теж дуже продуманим. Щось подібне можна зустріти на маузері К98, та деяких чеських VZ.24. Ремінь кріпиться не знизу, а збоку. Існує багато дебатів щодо переваг одного способу над іншим. Усі вони сходяться на наступній специфіці: бокове кріплення є вигідніше для використання у кавалерії, механізованій піхоті й під час пересування на лижах, коли руки стрільця є зайняті. Для маршевої піхоти, переважно використовується нижнє кріплення, бо в такий спосіб можна тримати рушницю повішену на плечі регулюючи висоту положення за ремінь. Воно звичайно зручно, але досить не вигідно при дряпанні в гори чи їзді на ровері.
 |
| ладування за допомогою обійми |
Ладувати рушницю можна у два способи: вставляючи обойму згори, як у маузері чи мосинці, або вставляючи магазинку знизу. Останнє додає плюсів під час чищення кріса. У рушниць з фіксованим дном затворної рами цього люксусу не існує.
 |
| Магазин, що ладується знизу |
До речі про затворну раму. Вона є виточеною і не має штампованих деталів. Це робить рух затвору напрочуд м'яким и виваженим на всіх карабінах К31 без вийнятку. Цього не можна сказати прo маузер, що вироблявся за сотні різних умов й стандартів не кажучи про випадки відвертого саботування на фабриках в окупованих Німеччиною землях. Те саме й про влучність стрільби. Якщо К31 дає майже ґарантовану групу в один дюйм, то найближчий конкурент, маузер, цього обіцяти не може. Не слід відкидати цю ознаку як неважливу. Хиба у пристрілці кріса відбивається на загальній міткості стрільби з геометрічною прогресією. Тобто, якщо не можна зробити маленької групи на тренувальній мішені, є певен шанс, що й до вікна стодоли куля може не потрапити, не кажучи вже про злі наслідки на підготовці стрільця.
Люфа рушниці встановлена за технологією Free Floating. Ознака досить феноменальна, якщо брати до уваги варварські умови випробувань К31. Free Floating означає, що контакт люфи з ложем прикладу є мінімальним. Це зроблено для того, щоб тимчасова термальна деформація люфи під час пострілу не зтикалася з впиранням до ложа змінюючи траекторію кулі. Щось подібне відрізняє АКМ і М16. Free Floating є теж досить дорогим задоволенням і майже ніколи не втілювалося у масовім військовім виробництві. Тому під час доробки маузерів до якості мисливських рушниць, їх ложа змінюють саме за цією технологіею. Взагалі цікава ситуація виходить: хтось підрахував, що якби К31 розробили, як цивільний варіант у наші часи, то дешевше від двох-трьох тисяч він би не коштував.
Вартість рушниці на 2010 рік в Америці становить приблизно 250 доларів й вище. Звичайно, югославський маузер можна придбати за 100 доларів дешевше, але й результат буде відповідний. Аналогічні зразки від американських арсеналів рідко потрапляють до рук менш ніж за 600 доларів. Чеські вироби коштують приблизно стільки ж однак іх не так багато на ринку зброї.
Набій для К31 теж заслуговує окремої уваги. Він потрапляє на ринок з двох ресурсів: військового й цивільного. Цивільний мало чим відрізняється від аналогів для Маузера чи Мосіна: якісно, однак дуже дорого. Військовий ресурс набоїв має ту саму особливість, що й ресурс самих карабінів. Набій 8ММ маузера вироблявся по цілім світі від Берліну до Бухаресту. При бажанні його можна знайти за 30 центів штуку. Однак не слід забувати, що подібні випродажі іноді досить зле відображаються на підготовці стрільців у формуванні звичок пострілу, прицілу, тощо. Адже куля з цих набоїв часом летить куди Макар телят не ганяв. Недарма Американська Федеральна програма стрілецької підготовки цивілістів створює умови для практикування саме вітчизнянини набоями: за їх якість сумнівів не може виникати. Швейцарські Gewehrpatrone 11 мають ту саму якість, але коштують навіть дешевше від американських зразків. GР11 можна придбати за 50 центів, тоді коли набій для М1 вже потроху підповзає до 60-ти. Кожен GР11 надходить з швейцарських арсеналів. Довший час існувала проблема з перезаряджанням набоїв до К31 задля економії на амуніції. На відміну від великої кількость набоїв до маузеру, капсуль на державнім GР11 встановлений за технологією Бердана, що має унеможливити перевикористання гільзи різними небажаними елементами. Однак, на сьогодні існує декілька простих мов двері технологій обходу цієї проблеми, а на ринку повно гільз з кріпленням капсулів типу Boxer, що не треба навіть переробляти. До того ж на відміну від набоїв виготовлених в країнах Варшавського блоку, Швейцарія не заощаджувала на латуні для гільз, що значно продовжує їх термін використання. І головне: на початку цієї статті було згадано кулю калібру .308. Зрівнятися з вибором й наявністю цих куль на ринку може хіба калібр .223, адже .308-й калібр ще не так давно використовувася майже усіма країнами НАТО. Тобто при бажанні набої можна ладувати хоч трасерами, хоч запалювальними кулями і коштуватиме це копійки.
Люфа рушниці встановлена за технологією Free Floating. Ознака досить феноменальна, якщо брати до уваги варварські умови випробувань К31. Free Floating означає, що контакт люфи з ложем прикладу є мінімальним. Це зроблено для того, щоб тимчасова термальна деформація люфи під час пострілу не зтикалася з впиранням до ложа змінюючи траекторію кулі. Щось подібне відрізняє АКМ і М16. Free Floating є теж досить дорогим задоволенням і майже ніколи не втілювалося у масовім військовім виробництві. Тому під час доробки маузерів до якості мисливських рушниць, їх ложа змінюють саме за цією технологіею. Взагалі цікава ситуація виходить: хтось підрахував, що якби К31 розробили, як цивільний варіант у наші часи, то дешевше від двох-трьох тисяч він би не коштував.
Вартість рушниці на 2010 рік в Америці становить приблизно 250 доларів й вище. Звичайно, югославський маузер можна придбати за 100 доларів дешевше, але й результат буде відповідний. Аналогічні зразки від американських арсеналів рідко потрапляють до рук менш ніж за 600 доларів. Чеські вироби коштують приблизно стільки ж однак іх не так багато на ринку зброї.
Набій для К31 теж заслуговує окремої уваги. Він потрапляє на ринок з двох ресурсів: військового й цивільного. Цивільний мало чим відрізняється від аналогів для Маузера чи Мосіна: якісно, однак дуже дорого. Військовий ресурс набоїв має ту саму особливість, що й ресурс самих карабінів. Набій 8ММ маузера вироблявся по цілім світі від Берліну до Бухаресту. При бажанні його можна знайти за 30 центів штуку. Однак не слід забувати, що подібні випродажі іноді досить зле відображаються на підготовці стрільців у формуванні звичок пострілу, прицілу, тощо. Адже куля з цих набоїв часом летить куди Макар телят не ганяв. Недарма Американська Федеральна програма стрілецької підготовки цивілістів створює умови для практикування саме вітчизнянини набоями: за їх якість сумнівів не може виникати. Швейцарські Gewehrpatrone 11 мають ту саму якість, але коштують навіть дешевше від американських зразків. GР11 можна придбати за 50 центів, тоді коли набій для М1 вже потроху підповзає до 60-ти. Кожен GР11 надходить з швейцарських арсеналів. Довший час існувала проблема з перезаряджанням набоїв до К31 задля економії на амуніції. На відміну від великої кількость набоїв до маузеру, капсуль на державнім GР11 встановлений за технологією Бердана, що має унеможливити перевикористання гільзи різними небажаними елементами. Однак, на сьогодні існує декілька простих мов двері технологій обходу цієї проблеми, а на ринку повно гільз з кріпленням капсулів типу Boxer, що не треба навіть переробляти. До того ж на відміну від набоїв виготовлених в країнах Варшавського блоку, Швейцарія не заощаджувала на латуні для гільз, що значно продовжує їх термін використання. І головне: на початку цієї статті було згадано кулю калібру .308. Зрівнятися з вибором й наявністю цих куль на ринку може хіба калібр .223, адже .308-й калібр ще не так давно використовувася майже усіма країнами НАТО. Тобто при бажанні набої можна ладувати хоч трасерами, хоч запалювальними кулями і коштуватиме це копійки.
 |
| карабін зі стандартним горіховим (не фанерним) прикладом у комплекті з багнетом й ладунками на набої |
Кілька зауважень щодо суб'єктивних деталів довкола карабіну. Існує безліч стрілецьких клубів, що створені довкола К31. Змагання з цим видом зброї проходять по цілому світі. На жаль подібного не можна сказати про інші види зброї. Американські зразки досить поширені у клубах й повариствах ЗДА, однак їх вартість не є під'ємною для молодого спортового товариства. Британія є знана своєю параноєю стосовно зброї, тому шукати за клубами, що бавляться з енфільдом є дурною справою. На жаль така сама ситуація й з маузером. По війні ця рушниця набула ореолу "фошистської зброї" і навіть ті кілька стрілецьких клубів, що існують з використанням гвинтівки добряче влипли до політики не найбезпечнішого ґатунку, якщо враховувати національні елементи.
Не має сумніву, що К31 не надається до театралізованих шоу про УПА, німців й совітів. Для них власне й справжньої зброї не треба, ринок завалений знешкодженими макетами, переробками на холостий набій та ейрсофтом. Однак, якщо спортове товариство застановлюється над вишколом у справжніх, а не театральних стрілецьких навиках, К31 потребує серйозного розгляду як карабін вибору.
*Взагалі-то асоціація К31 з конструкторами Шмідтом й Рубіном є хибною, приблизно як і в ситуації з МП40 й Шмайсером. Але це вже деталі історії.
матеріали частково позичені з http://www.surplusrifleforum.com
