Характеристика Швейцарського Карабіну К31

Про гвинтівку  конструкції Шмідта-Рубіна*  модель К31 можна без перебільшення писати поеми.  Неформальна назва "ролекс від військових рушниць" затвердилася за нею не дарма.  При всьому бажанні практично неможливо знайти в цього приладу недоліки, якщо порівнювати з аналогічними моделями.  Найліпшою рекомендацією  те, що на швейцарських стрілецьких змаганнях з К31, перша мішень встановлюється на відстані 300 метрів.

100 метрова прицільна група

Однак по порядку.  К31 був розроблений у 1933-ім році,  ставши наймолодшою розробкою у загальній стрілецькій зброї світу. Для порівняння,  гвинтівки Мосіна-Нагана, Маузера та Маннліхерa  Штейра зупинили свою еволюцію десь наприкінці ХІХ сторіччя.  На той час і y швейцарців був свій карабін Модель 96/11, що не зле зарекомендував себе на службі. Він був одним з цілого ряду крісів, які пройшли через руки спадкоємців Вільгельма Теля. Ta  постійна доробка механізму й балістики відправили М96/11 на пенсію майже одразу по запровадженню К31.  Головною причиною став перехід війська на більш потужній набій Gewehrpatrone 11. За іронією долі саме цей набій став причиною непопулярності швейцарських крісів за кордоном, хоча його куля ще й досі використовується у військах по цілім світі.  Саме так:  різниці від кулі стандартного швейцарського набою 7.5x55mm Swiss та кулі .308-го калібру немає жадної. 

зліва на право набої: .308, GP11, 30-06

Така деталь відкриває купу переспектив для стрілецького товариства, що візьме К31 на використання, але про це пізніше. У всякому разі слід зазначити, що перехід на Gewehrpatrone 11 у поєднанні з конструкцією нового карабіну дав можливість отримати прицільність бою, що перевершила висококалібровані гвинтівки Мосіна обладнані оптичним прицілом. Подібна характеристика мало що скаже аматору, тому для підкреслення моменту,  наcтупне: те що робили одинокі снайпери РСЧА та війська Фінляндії по довгiм тренуванні, цілком може осягнути стрілець озброєний К31 за набагато коротший час.
Зовнішній вигляд крісу виглядає досить екзотично.  Він не є схожим ні на одну з рушниць, що стояли на озброєнні великих держав часу Другої Війни.  До цього додалися кілька чинників.  К31 є спадкоємцем старших гвинтівок країни при розробці яких ставилися вимоги досить не традиційні для початку ХХ сторіччя. Для Швейцарії ніколи не було секретом, що жодна з країн сусідів не погребує кавалком території конфедерації якщо з'явиться перша ліпша можливість. Окупація країни Наполеоном була добре засвоєним досвідом, повторювати який ні в кого не було бажання. Тому, починаючи від 1815-го року, зброярі Швейцарії стояли перед завданням створити вид зброї, що надаватиметься для використання й ремонту навіть, якщо більша частина війська буде змушена перейти на партизанку.  Нові рушниці підпадали під випробування настільки брутальні, що за однією з легенд,  “дідусь німецької зброї”  Дрейзе, мало не дав хабаря майстрам з Берну аби ті не надто рекламували своїх доробків.  Підтвердження  правда немає, але слід добре уявляти арсенальну справу позаминулого віку, щоб оцінити неадекватний підхід швейцарців. Карабіни летіли з висоти другого поверху на бруківку. Їх кидали до багна й залишали там на кілька днів.  Рушниці використовували як драбини для вилізання на стіни. Більшість швейцарських крісів мають подряпані приклади, немов їх погризли бобри. Це тому що жовніри чистили ними сніг й глину з оббитих цвяхами гірських черевиків.  Для виробу генерала Калашнікова, що з'явився понад 50 років пізніше, подібне не є дивиною. Але спробуйте влучити з першого ліпшого АКМ до мішенів від К31. А власне, ліпше й не витрачайте марно набоїв, бо все одно нічого не вийде.  Як підсумок, гвинтівка К31 є надзвичайно виносливою. Вона  розроблена в такий спосіб, що ремонт складників (який є великою рідкістю) може проводитись у польових умовах.

затвор

Окремої уваги потребує механізм затвору.  Подібна конструкція рідко зустрічається у зброярній справі, хоча  вона і не вийняток. Механізм Straight Pull Bolt використаний у австрійскій Маннліхер Штейр. До речі,  ця фірма й досі виготовляє високоточні снайперські гвинтівки з аналогічним механізмом й вартістю у десятки тисяч доларів. Америка якийсь час використовувала M1895 Lee Navy з таким самим затвором. Головною причиною відмови від затвору, що не має гвинтового оберту під час взводу,  є високий кошт виробу подібного механізму у добрій якості. Швейцарія вирішила, що гра коштує свічок і знову не помилилася. Подібна конструкція дає стрільцю максимум можливості тримати мішень в полі зору під час перезаряджання. Згодом усі розробки стрілецької зброї перейшли на схожий принцип.
Запобіжник крісу має теж досить незвичну форму. Це кільце досить великих розмірів, що при поверненні дає можливісь спустити пружину затвору не викидаючи набою з люфи. Повернення кільця в другий бік знову зводить пружину. Подібний механізм дає багато переваг над аналогами й використовується у досить дорогих зразках зброї. А в тих, що не обтяжують кишені, переважно, предохранитель лише ставить фізичний бар'єр між набоєм й бійкововим шипом, або блокує курок.  Від цього зношується пружина затвору й більшість зброярів не радить занадто зловживати таким механізмом.  К31 проблеми зношення пружини не має, так само як не має й небезпеки пострілу при "ховзанні" предохранителя, що відбувається набагато легше у інших зразках зброї, бо енергія стиснутої пружини затвору лише додається до цього процесу. 

предохранитель у формі кільця

Запобіжник K31 спускає пружину - тому проковзування йому не загрожує.  Велика форма кільця  дає можливість  легкого використання у зимових умовах, коли на руках рукавиці, а також додає ричаг для зведення.  Цікава деталь: подібний механізм присутній у недоробленій формі в Мосіна-Нагана, однак ті, хто хоч раз пробували смикати за куций гудзик на кінці мосінського затвору знають, що це досить невдячна справа.
Курок є теж досить великого розміру, так само як і скоба довколо нього.  Знову додатковий плюс для зимових стрільб. Під час пересмикування затвору, використана гільза відлітає вгору. Здається не важлива деталь, але ті, хто хоч раз отримав цей розпечений латунний вироб до писка від сусідської рушниці під час стрільб, оцінять подібнy  зручність на вищий бал. 

курок й скоба захисту

Загальний стан рушниць завжди набагато якісніший  від аналогів часу. Вороніння зроблене ліпше, насічка в люфі не витерта, руйнації від оксидів пороху в затворі практично немає.  Власне, якщо на К31 поставити новий приклад (що досить часто й робиться), то буде надзвичайно важко встановити вік рушниці,  на відміну від маузера чи Мосіна. Недарма колекціонери швейцарських карабінів тримають списки серійних номерів: мінімально відреставрований К31 інколи виглядає так, ніби його вчора дістали з арсеналу.
Кріплення ременя до рушниці є теж дуже продуманим. Щось подібне можна зустріти на маузері К98, та деяких чеських VZ.24. Ремінь кріпиться не знизу, а збоку.  Існує багато дебатів щодо переваг одного способу над іншим. Усі вони сходяться на наступній специфіці: бокове кріплення є вигідніше для використання у кавалерії, механізованій піхоті й під час пересування на лижах, коли руки стрільця є зайняті. Для маршевої піхоти, переважно використовується нижнє кріплення, бо в такий спосіб можна тримати рушницю повішену на плечі регулюючи висоту положення за ремінь. Воно звичайно зручно, але досить не вигідно при дряпанні в гори чи їзді на ровері.

ладування за допомогою обійми

Ладувати рушницю можна у два способи: вставляючи обойму згори, як у маузері чи мосинці, або вставляючи магазинку знизу. Останнє додає плюсів під час чищення кріса. У рушниць з фіксованим дном затворної рами цього люксусу не існує.

Магазин, що ладується знизу

До речі про затворну раму. Вона є виточеною і не має штампованих деталів. Це робить рух затвору напрочуд м'яким и виваженим на всіх карабінах К31 без вийнятку. Цього не можна сказати прo  маузер, що вироблявся за сотні різних умов й стандартів не кажучи про випадки відвертого саботування на фабриках в окупованих Німеччиною землях. Те саме й про влучність стрільби.  Якщо К31 дає майже ґарантовану групу в один дюйм, то найближчий конкурент, маузер,  цього обіцяти не може.  Не слід відкидати цю ознаку як неважливу. Хиба у пристрілці кріса відбивається на загальній міткості стрільби з геометрічною прогресією. Тобто, якщо не можна зробити маленької групи на тренувальній мішені, є певен шанс, що й до вікна стодоли куля може не потрапити, не кажучи вже про злі наслідки на підготовці стрільця.
Люфа рушниці встановлена за технологією Free Floating.  Ознака досить феноменальна, якщо брати до уваги варварські умови випробувань К31. Free Floating означає, що контакт люфи з ложем прикладу є мінімальним. Це зроблено для того, щоб тимчасова термальна деформація люфи під час пострілу не зтикалася з впиранням до ложа змінюючи траекторію кулі.  Щось подібне відрізняє АКМ і М16. Free Floating є теж досить дорогим задоволенням і майже ніколи не втілювалося у масовім військовім виробництві. Тому під час доробки маузерів до якості мисливських рушниць, їх ложа змінюють саме за цією технологіею.  Взагалі цікава ситуація виходить: хтось підрахував, що якби К31 розробили, як цивільний варіант у наші часи, то дешевше від двох-трьох тисяч він би не коштував.
Вартість рушниці на 2010 рік в Америці становить приблизно 250 доларів й вище. Звичайно, югославський маузер можна придбати за 100 доларів дешевше, але й результат буде відповідний.  Аналогічні зразки від американських арсеналів рідко потрапляють до рук менш ніж за 600 доларів.  Чеські вироби коштують приблизно стільки ж однак іх не так багато на ринку зброї.
Набій для К31 теж заслуговує окремої уваги. Він потрапляє на ринок з двох ресурсів: військового й цивільного.  Цивільний мало чим відрізняється від аналогів для Маузера чи Мосіна: якісно,  однак дуже дорого. Військовий  ресурс набоїв має ту саму особливість, що й ресурс самих карабінів.  Набій 8ММ маузера вироблявся по цілім світі від Берліну до Бухаресту. При бажанні його можна знайти за 30 центів штуку. Однак не слід забувати, що подібні випродажі іноді досить зле відображаються на підготовці стрільців у формуванні звичок пострілу, прицілу, тощо. Адже куля з цих набоїв часом летить куди Макар телят не ганяв. Недарма Американська Федеральна програма стрілецької підготовки цивілістів створює умови для практикування саме вітчизнянини набоями: за їх якість сумнівів не може виникати.  Швейцарські Gewehrpatrone 11 мають ту саму якість, але коштують навіть дешевше від американських зразків.  GР11 можна придбати за 50 центів, тоді коли набій для М1 вже потроху підповзає до 60-ти. Кожен GР11 надходить з швейцарських арсеналів.  Довший час існувала проблема з перезаряджанням набоїв до К31 задля економії на амуніції.  На відміну від великої кількость набоїв до маузеру, капсуль на державнім GР11 встановлений за технологією Бердана, що має унеможливити перевикористання гільзи різними небажаними елементами. Однак,  на сьогодні існує декілька простих мов двері технологій обходу цієї проблеми, а на ринку повно гільз з кріпленням капсулів типу Boxer, що не треба навіть переробляти.  До того ж на відміну від набоїв виготовлених в країнах Варшавського блоку, Швейцарія не заощаджувала на латуні для гільз, що значно продовжує їх термін використання. І головне: на початку цієї статті було згадано кулю калібру .308.  Зрівнятися з вибором й наявністю цих куль на ринку може хіба калібр .223, адже .308-й калібр ще не так давно використовувася майже усіма країнами НАТО. Тобто при бажанні набої можна ладувати хоч трасерами, хоч запалювальними кулями і коштуватиме це копійки.

карабін зі стандартним горіховим (не фанерним) прикладом у комплекті з багнетом й ладунками на набої

Кілька зауважень щодо суб'єктивних деталів довкола карабіну.  Існує безліч стрілецьких клубів, що створені довкола К31.  Змагання з цим видом зброї проходять по цілому світі.  На жаль подібного не можна сказати про інші види зброї. Американські зразки досить поширені у клубах й повариствах ЗДА, однак їх вартість не є під'ємною для молодого спортового товариства.  Британія є знана своєю параноєю стосовно зброї, тому шукати за клубами, що бавляться з енфільдом є дурною справою. На жаль така сама ситуація й з маузером. По війні ця рушниця набула ореолу "фошистської зброї" і навіть ті кілька  стрілецьких клубів, що існують з використанням  гвинтівки добряче влипли до політики не найбезпечнішого ґатунку, якщо враховувати національні елементи. 
Не має сумніву, що К31 не надається до театралізованих шоу про УПА, німців й совітів. Для них власне й справжньої зброї не треба, ринок завалений знешкодженими макетами, переробками на холостий набій та ейрсофтом. Однак,  якщо спортове товариство застановлюється над вишколом у справжніх, а не театральних стрілецьких навиках, К31 потребує серйозного розгляду як карабін вибору.

*Взагалі-то асоціація К31 з конструкторами Шмідтом й Рубіном є хибною, приблизно як і в ситуації з МП40 й Шмайсером. Але це вже деталі історії.

 
матеріали частково позичені з http://www.surplusrifleforum.com

Гвинтівки Класу Маузер Для Потреб Спортового Товариства

Під час придбання гвинтівок для стрілецького вишколу, кандидат до товариства обов'язково зіткнеться з величезним асортиментом гвинтівок з родини Маузера й ще більшим розкидом цін на них.  Мета цієї статті допомогти у виборі гвинтівки як інструмента з розрахунком на ринок у З'єднаних Державах Америки та Канаді.  Стаття не розрахована на Західну Європу й Україну де ситуація відрізняється іноді досить радикально. Також стаття не ставить метою рекомендації гвинтівок згідно їх колекційної вартості. Як казала одна студентка купуючи біломор-канал замість мальборо: "я курю а не випендрююсь". Якість гвинтівки розглядатиметься з боку стану люфи, затворного механізму, дерева прикладу й запасних частин.

На даний момент в Америці можна відносно спокійно придбати наступні типи маузерів (надалі усі карабіни що мають тотожний механізм іменуватимемо так)

 Добре прилизаний К98 від Мітчела

Карабін К98. Цей тип є найскандальнішим у плані торгівлі через фетиш американців до Третього Райху та свастик. Ціна на нього коливається від 200 доларів до 5000 і вище. Робочий стан карабіну хоч і має вплив на ціну, але зовсім не так як походження карабіну та наявність оригінальної комплектації.  Існують оригінальні карабіни К98, що залишилися на складах Німеччини по війні й звідти потрапили на захід. Вони найдорожчі й через те підробляються нещадно.  Кілька років том компанія Mitchell's Mausers влипла у негарну історію, коли кілька покупців побачили дивні номери на тих рушницях, де їх не мало бути. Піднявся страшний шум, при тому рушниці були в доброму стані. Однак, ліва "свастика" підпортила справу. Карабіни виявилися переробками з інших зразків.  Зрештою можна й знайти непоганий зразок, однак ціни зачасту неадекватні.

Карабін К98 RC.  Нічим не відрізняється від згаданого вище К98. Скорочення RC означає Russian Capture. Ці гвинтівки були взяті як трофей совітами по війні, після чого їх розібрали, переворонили й зібрали переважно з "чужими" затворами, що знищило їх колекційно вартість, однак не відобразилося на якості. Окрім того, совіти вважали. що шомпол й деякі інші деталі на зразок залізної підошви прикладу не є необхідними й пустили все це на переплавку.  Ці частини можна окремо придбати, коштують вони не багато. Маузери RC були даровані різним молодшим братам з соціалістичного табору, як то Вьєт-Нам і т.д.  Сам карабін якісний рівно на стільки, на скільки його довбав минулий господар. Здебільшого ранні зразки виконані з ліпшого металу і збереглися на диво ліпше. Приклад за звичай композитний, тобто з фанери.  Ціна десь від 220 доларів.

Карабін К98 трофейний Югославський. Те саме що й RC, але з шомполом та іншими деталями й вибитим гербом СФРЮ на затворі. Дерево може бути іноді замінене не на фанеру. Ціна та сама що й у RC, якість теж.

 набір М48 від Мітчела

Карабін М48. Виробництво СФРЮ. Багато хто їх не любить, бо затвори не у всіх воронені й у більшості прямі, а не зігнуті.  Снобізм! Ці маузери повоєнної збірки тотожні по якості К98 німецького виробництва часу війни й здебільшого зроблені на тих самих станках. Інколи з ліпшого металу. Ціна від 135 доларів.  Приклад горіховий, або композит. Невелика деталь: якщо модель військового маузера кінчається на "8" то заднє кріплення ременю йде через боковий отвір у прикладі. Переднє кріплення існує у кількох варіантах.

 штамп арсеналів СФРЮ

Карабін М48А. Брат карабіну М48, але на відміну від останнього, затворна рама не виточена у токарний спосіб, а пресована. Це робить механізм більш грубуватим при стрільбі, але на міткості карабіну не відображається. Ціна від 125 доларів. Існують ще M48B та M48BО. Трапляються не часто, більш менш те саме що й M48А, хіба більше штампованих деталів. Приклад горіховий, або композит.

 М24, переробка з довоєнного арсеналу. 

(Зверніть увагу на форму затвора й передню верхню частину ложа)

Карабін M24, M24/47 та M24/52. Переробки з довоєнної продукції Королівства Югославія, докомплектаціі та переробки з чеських маузерів VZ 24 (див нижче). Ціна й якість така сама як і в М48. Приклад горіховий, або композит.

VZ-24 від ділера АІМ горіховий приклад

Карабін VZ 24 8ММ. За станом й якістю більш менш ролс-ройс серед карабінів. Приклад горіховий. Затвор не гнутий. Стан вороніння зазвичай не поганий. По міткості переважно дає прикурити усім маузерам окрім "маузерів-целок" довоєнного німецького виробництва, що добре збереглися й коштують від тисячі доларів. VZ 24 коштує коло 200 доларів. При бажанні можна здати затвор до майстра аби вигнув, а потім самому дремелем забрати зайве дерево з прикладу. Багато хто так і робить.  Вищим шиком є вибитий чехословацький довоєнний герб на затворній рамі, але зазвичай він спиляний совітами по війні. 

 рідкісний на сьогодні герб старих чеських арсеналів
(саме такими гвинтівками були озброєні жовніри Карпатської Січі)

Усі карабіни  M24, M24/47,  M24/52 та VZ 24 мають характерну верхню частину руків'я, що довша від зразків К98 та М48. На якість не впливає, можна замінити для естетики при невеликім "майструванні".  Існують ще турецькі, персидські, сіамські К98 роблені як у Німеччині так і в Чехах. Коштують вони дорожче, хоча не завжди набагато. Якість тотожна К98.

Увага! Наступні маузери не підходять для вжитку товаристві:

Шведські маузери М38, М41, М96 та інші. Гвинтівка ця чудової якості, хоча й не дешева, однак калібр 6.5 x 55мм не є спільний з маузерами зразка К98, що вживають калібр 8мм.  Та й набої не з дешевих теж.

Усі маузери що йдуть з Португалії, Іспанії та Південної Америки (нпр. Чілі, чи Аргентина).  Серед них може бути так званий "7-ми міліметровий маузер"  зразка VZ-24.  Ці рушниці зазвичай коштують дуже дешево, однак бачили не один світ й добряче покалічені. Сьомий калібр не надається на конверсію, а усі переробки на популярний 38 калібр НАТО є досить небезпечною авантюрою через сильний кумулятивний заряд цього набою.  Перероблення затворної рами й люфи можливе, але це досить дорога забава.

Чілійський маузер 308-го калібру віком понад 100 років. 

(Єдиним плюсом цього вундерваффе є вільний продаж без жадного дозволу чи ліцензії)

Для тих хто хоче випендритися й показати висший пілотаж маузерної родини є "нащадок" М98 від знаменитого Mauser Jagdwaffen GmbH  у партнерстві з не менш знаним SIG Sauer. Він виробляється у Німеччині на будь-який калібр і приклад ну й звичайно відповідно коштує. Однак, що в цьому світі може спинити справжнє кохання?

 $6,000-8,000

Приорітети у Тренуванні Спортового Товариства

Серед Усусусів (що почали своє існування на базі спортовиx товариств) був популярним вислів "першим обов'язком стрільця є робити так, щоб його ворог вмирав за свій край". І хоча Лицарі Червоної Калини були й є прикладом для усіх, бажаючих бачити жовто-блакитний прапор на будинку українського уряду, мало хто з нащадків задається питанням: а що саме змушує подібну формулу спрацьовувати? Напевно-ж не лише мазепинка на потилиці.

Тренуватся можна в чім завгодно. Однак,  певні непрофільні категоріі мають бути зведені до мінімуму, або взагалі відкинутізаздалегідь.  Роблячи головну ставку на ідеологію у вишколі, члени спортового товариства не враховують досвіду рухів, що поставили занадто багато ресурсів на цю карту й ганебно програли, не в останню чергу через приспаний власною пропагандою критичний контроль ситуації.  Найяскравішим прикладом тут будуть мабуть японські самураї середини ХІХ сторіччя, які не дали ради вчасно знайти місце для військової та політичної гнучкості у напів-релігійній  ідеологіі Бушідо.  Розплата була не з дешевих. Тим, хто перебуває у захопленні від легенд про массові сеппуку й красиву смерть цих воїнів, та любить повторювати "краще вмерти стоячи, аніж жити на колінах", слід ознайомитись з твором  "Японська Корчма" Олівера Статлера. Після невдалого спротиву новій вишколеній європейцями армії,  більшість самураїв в решті-решт поступилися принципами і, втративши привілейоване соціальне положення, булa  змушенa стати господарями їдалень та дрібними бюрократами.

Друга пастка, до якої можуть потрапити організатори спортових товарист, фігурує у вигляді роздутого мильного пухира різних спецназів, особливо спецназу радянського й його російських та українських спадкоємців.  Аура втаємничення дала цим структурам певну привабливість та ексклюзивність, а розкидані по інтер-нетрях показові кардебалети з димовивим шашками й розбиваннями головою цегли та пляшок, довершили рекламу. Між тим, нічого понад людського у хлопцях з спец-підрозділів немає.  І не дивлячись на популярність пісень про  Отряд Вимпєл, їх герої суперменять по Колумбії та В'єт Наму переважно лишень у піснях. Подібний спектакль ліпше залишити до копіювання акторам Мосфільму.

Інша справа "Чорний Кіт"  Міхала Вітушки. Його відносно невеликий загін привів до загибелі багатьох кадрових військових з МГБ та цілого ряду керівників НКВС, а по закінченні операцій майже в повному складі евакуювався за кордон. Сам Вітушка помер аж у 2006-ім році залишивши з носом мисливців з радянських спец служб. Однак, ніде у програмі вишколу Чорного Кота не було ефектного витягання цвяхів з дубових дошок зубами чи пошиття крутих одностроїв. Навпаки, здебільшого,  ці хлопці вчилися речам далеким від гламуру. Наприклад  ремонту радіоприймачів, слюсарній справі та поліграфії.

Створення нових теорій вишколу, здебільшого висмоктаних з пальця майстрами спорту від підводних шахів, теж іноді видаються досить спокусливими.  Нікому у здоровім ґлузді не прийде до макітри готуватися до змагань з тенісу за допомогою комп'ютерного блоку Nintendo. Людині, що готуватиметься до змагання з біатлону за допомогою рогатки, скоріш за все порадять послуги лікаря психіатора. Однак, досить велика група людей займається ейрсофтом з повним переконанням, що таким чином отримує повноцінний військовий вишкіл. Вже й легенда з'явилася, мовляв сучасна японська армія нічого іншого й до рук не бере з міркувань економії та екології.  Не так давно з'явилася нова забавка під назвою хардбол. Дорослі люди палять одне до другого з пневматичної зброї з повним переконанням, що це сприятиме "розвиненню духу воїна".  Подібні тези є свого роду лаксмусовим папірцем на інфантильність того чи іншого руху. Спорт не релігія, це фах.  Якби було навпаки, від вихованців ПТУ, окрім духу цигарок Ватра мали б йти еманації "духу сантехніка", а шофер ЛАЗу ніколи б не починав робочого дня без підголювання на оселедець та медитації.

Молодому спортовому товариству, що ще не нажило власного досвіду у вишколі, слід триматися поближче до існуючих організацій, що вже цей досвід мають. На заході це асоціації на кшталт Appleseed Project, та State Defense Forces. До речі, остання унікально вирішyє проблему людей, що бажають отримати уявлення про військо, однак не хочуть пов'язувати себе зобов'язаннями з армійськими структурами. На відміну від війська, STF не підлягає воєнній мобілізації, членство повністю добровільне та вийти з нього можна у будь-яку хвилину. Звичайно й вишкіл набагато зпрощений у порівнянні навіть з Національною Гвардією, однак здебільшого навіть цей рівень може бути корисним для людини, що не має жадного досвіду у цій царині. На додаток,  існує масса спортових клубів, що стоять на добрих взаєминах з федеральним урядом та завжди раді прийняти до участі у змаганнях інші організації. Звичайно, подібна гостинність не поширюється на добродіїв, що замотують голови тюрбанами, або люблять фотографуватися у позі римського салюту. Однак від подібних йолопів слід триматися у будь якім випадку, якщо звичайно товариство немає бажання зробити зі службовців ФБР та ATF постійних співрозмовників, та перейти вишкіл десь на параші у якомусь з чисельних федеральних корекційних комплексів.

Я Зовуся Гайдамака: Сині Сподні, Жовта ...

У класичній біології є два знані види мімікрії: Бейтса та Мюллера. Різняться вони між собою тим, що згідно першої, муха приймає вигляд шершня, для того, щоб відлякувати хижаків. Шершень, з іншого боку,  має такі самі яскраві жовті відзнаки, як і оса, що є прикладом мімікрії Мюллера.   До якої категорії можна віднести молодих людей, які демонструють вулицями українських міст у польових одностроях бундесверу, часом вбравши на голови червоноармійські шоломи та узявши до рук наспіх збиті й розфарбовані партійною символікою щити? Тягне на мімікрію Бейтса. Та, на жаль, існує ще й третій, не дуже відомий, вид мімікрії,  до якого потрапляють молоді люди, чиї серця сповнені патріотизмом, а голови інтернетним мотлохом. Це мімікрія Вавілова. Її прикладом є бур'яни, що пристосовуються під зовнішній вигляд культивованих рослин для того щоб уникнути мотики садівника. Не зважаючи на відверте копіювання стилю правих режимів часів другої світової війни, київський ОМОН ще ні разу не переплутав хлопців з мітингів ні з бундесвером, ні з Отто Скорцені, ані з парамілітарною організацією, яку слід не в банальний спосіб кийками по нирках товкти та за руки-ноги до автозаків закидувати, а обережно відловлювати за допомогою анти-терористичних відділів МВС.

Про Користь Часу Проведеного на Стрільбиську

Маневри Швейцарського Війська у 1915-ім році

У 1912-ім році, коли Балкани вже були вагітні ембріоном Першої Світової Війни,  імператор Вільгельм ІІ відвідав Швейцарію на запрошення президента конфедерації Людвіґа Форрера. До програми відвідин входив огляд так званої "міліції", або резервістів швейцарського війська. Вражений професійністю солдатів, які проміж іншим були відмінними стрільцями, кайзер запитав одного з них: "Ви добре стріляєте, Швейцарія має 500 тисяч війська. Але, якщо Німеччина нападе з міліоном солдат, що ви робитимите?"  Резервіст відповів не довго думаючи: "вистрілимо по два рази й повернемося додому."
Звичайно, територіальна цілісність країни була врятована не лише страхом Вільгельма перед виробниками високо-якісного сиру з фузеями під ліжком.  Однак, ця деталь зіграла свою важливу роль, коли командуючий військами конфедерації Віллє переконував німецький генеральний штаб не випробовувати долі з планами вторгнення до Швейцарії*.

 Сімо Хяюхя 1939

Значення стрілецького вишколу важко переоцінити. Під час нападу на Фінляндію, радянські війська були переповнені чутками про "кукушок", снайперів, що стріляли засівши у скронях дерев. Сама назва наводила жах на багатьох червоноармійців. І хоча згодом легенда була розвінчана самими фінами, лише за один день бувший шуцкорівець Сімо Хяюхя вбивав до 29 ворогів, навіть не використовуючи снайперський приціл. Коли через багато років його спитали, звидки така міткість, він відповів одним словом: "Тренування"**.

* Stephen P. Halbrook (1998) Target Switzerland: Swiss Armed Neutrality In World War II. Cambridge: Da Capo Press

** Dougan Andy (2006) Through the Crosshairs: a History of Snipers. Cambridge: Da Capo Press

Історія Вжитку Калібру 22LR у Європейськім Війську

У 1945-ім році приймальні відділи арсеналів Великої Британії Працювали 24 години на добу: з континенту поверталися солдати його величности, Георга VI.  Вулиці великих міст заповнювалися людьми у військових одностроях, що завалювали кравців замовленнями на цивільне вбрання, а склади зброї гвинтівками Лі Енфільда кількох модифікацій. Армія поступово зменшувалася у розмірі і невдовзі виникло питання, що робити з горами карабінів старіючого зразку, які займали купу місця у арсеналах  й поступово втрачали своє призначення регулярної стрілецької зброї.  Після прискіпливого огляду, тисячі одиниць були знищені, ще тисячі були залиті космолином та запаковані до дерев'яних "домовин" у дальніх закутках арсеналів.  Щось було продано за кордон. Подібне вже робилося по Першій Світовій Війні. Однак цього разу виникла потреба у додатковому варіанті: країна щойно пережила війну. Економіка ледве дотягнула до перемоги і тепер нагадувала людину, яка щойно одужала від важкої хвороби, однак ще не встані повернутися до повноцінної праці.  Переможений ворог лежав у руїнах й міг от-от захворіти на модну тоді європейську хворобу —  комунізм.  Ні про які посилені репарації й мови не могло бути, навпаки, у кулуарах західних альянтів обговорювалися деталі плану Маршала, а американські літаки пакували знаменитi "родзинкові бомби", щоб скинути їх на Радянську зону окупації.

Між тим, навіть у скороченім вигляді, британська армія залишалася далеко не крихітною. Її гарнізони були розкидані по ціломy світі від Родезії до Калькутти і кожен постріл,  зроблений солдатом на стрільбиську під час навчань,  робив дірку не лише у мішені, а й у коферах військового міністерства його величності. Ідея порятунку бюджету прийшла від переможеного ворога.

По закінченню Першої Світової Війни, війська Німецької  Імперії зазнали примусового скорочення, а гіперінфляція, що охопила країну невдовзі додала головного болю "батькові" Райхсверу,  Гансу фон Зекту. Грошей на утримання навіть офіційних військових частин практично не було, а тут ще й Чорний Райхсвер, що існував практично у підпіллі під вивіскою спортових товариств на добровільні пожертви громади, що прагнула реваншу.  Щоб не витрачати набої,  солдатів іноді виводили на маневри з патиками, якими ті мусіли молотити об дерева імітуючи постріли.

Окрім знаменитого пруського мілітаризму Німеччина є знаменита ще одним явищем, яке рекомендує її й понині немов годинники Швейцаріію. Це ... бюрократія.  Військові чиновники Веймарської республіки становили окрему уніформовану касту й задармо свій хліб не їли. Саме вони створили й запустили Reichsarbeitsdienst, службу розбудов, що змогла затруднити багатьох німецьких чоловіків на будові автобанів та дати їм ерзац-військовий вишкіл, що згодився пізніше ново відтвореному Вермахту.  Перевіривши статті витрат по гарнізонах та касові книги "спортових клубів", аудитори військового міністерства прийшли до висновку, що великі суми грошей йдуть на витрачену амуніцію.  А що, коли залишити використання дорогих набоїв 7.92x67mm  виключно для фінальних фаз вишколу у стрілецькій справі, замінинивши решту дешевими набоями 22LR? Були зроблені розрахунки і виявилося, що, навіть при витратах на конверсію частини арсеналу, озброєні "мілкашками" тренувальні підрозділи з лихвою покриють усі слюсарні кошти. Окрім того існував ще один чималенький плюс: на відміну від звичайної стрілецької зброї, гвинтівки 22-го калібру не підпадали під примусову реєстрацію Версальських угод, а озброєні ними формування не викликаки ні в кого підозри.

Albert Geschow TSM 22 Caliber

Почалося переобладнання арсеналів. Випробовувалося  кілька варіантів підходу до справи. Згідно першого, гвинтівки розбиралися й металеві частини повністю замінювались з розрахунком на 22-й калібр. Дpугий варіант надав знаний на той час концерн Ерма: він передбачав змінний затвор, маганну коробку, й вставку до люфи. Було розроблено кілька таких моделей. Найпростіша була однозарядною, найдосконаліша  передбачала магазин на 5 набоїв.

Вcтавний пристій Ерми: затвор з люфою, дві магазинки на 5 набоїв та нижня панель для їх кріплення

Третій варіант конверсії передбачав виготовлення повністю нової гвинтівки 22LR. Всі ці вироби йшли під загальною категорією ТSM, або тренувальний військових рушниць. Найперші зразки передбачали лише конверсію калібру, останні (перед самою війною) мали кріплення для баґнетів.

Gustloff KWK Mauser був однією з останніх передвоєнних розробок

Кінець проекту поклали вибори райхсканцлера у 1933-ім році. Гітлер перестав вшановувати версальські угоди й розгорнув мілітарну машину на повну міць. Однак гвинтівки ТСМ не стали мертвонародженою дитиною військових аудиторів. Їх широко застосовували у молодіжних організаціях зразка Гітлер Юґенда, поліції та (тепер вже справжніх) спортових клубах. Окрім того була запущена урядова програма, що давала можливість молоді купувати подібні вироби за пільговими цінами.  Багато зразків було експортовано за кордон, деякі виявилися популярними аж у Америці. Ідея військової тренувальної гвинтівки виявилася настільки вдалою, що китайська фірма Норінко з успіхом реалізовувала клони маузера 22-го калібра аж до кінця ХХ сторічча, а Чехія ще й нині випускає так званий CZ 452 Miltary Training Rifle на базі гвинтівок VZ-24. Звичайно, остання більше нагадує цивільні зразки й баґнета на неї не насадити.

Norinco JW-15 Mauser clone 

 CZ-452

А що Британія? По війні велика кількість гвинтівок була перероблена на 22-й калібр й укомплектувала рекрутські частини, корпуси кадетів, різні військові школи, тощо.  Через надто суворі закони з володіння зброєю, модифікація практично не потрапила до цивільного сектору країни.  Модифікація отримала умовну назву "гвинтівка-2" у протиставлення до "гвинтівки-1", звичайного Енфільда калібру 7.7x56mmR. Конструкція гвинтівки-2 була не надто складною й передбачала лише один заряд. Стріляні гільзи, по перисмиканні затвору падали до порожнього каналу, що залишився від демонтованого механізму магазину на старі набої. Цей зразок ще досі можна зустріти на західних ринках, однак через високу ціну й брак деталей він не користується великим попитом.

Ідея військових гвинтівок у калібрі 22LR прижилася серед виробників зброї для цивільних.  Практично кожен зразок відомих стрілецьких карабінів має свій клон. Серед них модулі зразка AR15, що існують як повністю змонтовані рами а люфами або вставки до затворів.

Colt Umarex 22LR

Також існує модуль прототип МП5, що копіює однойменний вироб Хеклера й Коха. На жаль,  коротка люфа притаманна "дорослому брату" ставить GSG-5 (так назвали клон) у невигідне положення. Усі карабіни мусять бути обладнані видовженою люфою замаскованою під фальшивий глушитель. У іншому варіанті, люфа залишається короткою, але прибирається приклад , й карабін отримує категорію пістолета.

Китайці довго експерементували з мілкашкою до АКМ, однак через ряд бюрократичних причин нічого порядного не вийшло. Одна американська фірма виготовляє набір до якого додається механізм від популярної рушниці Ruger 10/22 і остаточний результат виглядає як болгарський Крінков.

Нещодавно німці розробили й випустили мілкокаліберний клон АК47, який нарешті дав раду подолати бюрократичні перепони західного світу.

ATI GSG AK 22LR

Мабуть найдосконалішим з усіх клонів є SIG-522, який є чи не повною копією карабіну SIG-556, автоматичний варіант якого стоїть на озброєнні у війська Швейцарії. Неперевершені механіки, швейцарці підійшли до справи дуже серйозно й узяли до уваги навіть такі деталі, як ціна магазинок до карабіну:  цивільний SIG-556 приймає дешеві ріжки від М16, а його клон 22LR іх копії.

На закуску, великий дефіцит. Не так давно, один коллєжка знаючи мою фанатичну захопленість швейцарською стрілецькою зброєю, надіслав посилання на ділера, що продає рідкісний варіант карабіну К31 у 22-ім калібрі. Ціна звичайно відповідає якості й ексклюзиву зразка.

Як НЕ можна використовувати державні символи

Політика не є моїм закоханням. Це сенситивна царина сповнена старечих мозолів, на які легко наступити, а потім треба довго борсатись у нудних і здебільшого не вартих наслідках.   Ідолів від вексилології також стараюся не заводити: шмата є шматою, яка б гарна легенда не була до неї причеплена. Кавалок тканини не є вартим життя навіть селепка-призовника, як би це не проповідували жерці від різних ідеологій.
Однак існують у світі принаймні якісь норми заховування, щодо символів країни та її лідерів. Що прийде в голову сторонній людині про країну, президент якої спокійнісенько ніби так і треба фотографується з лідерами інших держав на тлі власного перевернутого прапору ніби так і треба, а далі все це вівішується на урядовім порталі?!
На фото "Участь Президента України Віктора Януковича у неформальній зустрічі глав держав-учасниць СНД у Ялті, 10 липня 2010 року"

Узято звідси: http://www.president.gov.ua/gallery/1612.html#27459

Спорт для Справжніх Гуцулів

Багато хто не може поєднати в уяві особу селепка у військовім однострої та вогонь олімпійців. В подібних людей єдиний "вогонь", що поєднується з військовими, це хіба напалм. Проте,  ні для кого не є особливою несподіванкою побачити під час репортажу з олімпійських ігр людей з рушницями й на лижах. Біатлон не є екзотикою в наші часи. Мало  хто знає — це лише один з багатьох видів змагань, що набули великої популярності на Oлімпіадах Європи  міжвоєнних часів.  Мало хто знає, що тоді існували, a власне й сьогодні не відбули на Марс, Військовий Пентатлон i Військовий Лижний Патруль  (спрощеним варіантом якого став сьогоднішній біатлон). І хоча вже давно на зимових олімпіадах не побачити змагань єґерського типу , їх правила й устав занесені до олімпійського законодавства в розділі "Лижний Спорт"  в відділі номер 5.  Тим не менш,  навіть,  знаменитий  колись мов Tour de France, швейцарський гірський Patrouille des Glaciers вже не збирає вболівальників з доброї половини світу.

Американський учасник Пентатлону на Олімпіаді у Моріцу (Швейцарія), зверніть увагу на "спортовий" костюм

Друга Світова Війна й Війна Холодна не сприяли популярності видів спорту, що асоціюються у суспільстві  з військовим фахом.  Постколоніальне збільшення олімпійської спільноти за рахунок країн третього світу теж здебільшого  не пішлo на користь селепкам-олімпійцям, якщо не рахувати країн з Євразії таких як Індія чи Південна Корея. Сьогодні змагання в стилі Ареса  проводяться майже виключно серед професійних військових,  і лише в деяких країнах є цариною цивільної спільноти.

реклама рушниць фірми Вінчестер 40-х років

Окрім присмаку екзотики час привніс й інші зміни до військових одноборств. Наприклад, під час Мюнхенської Олімпіади 1936-го року, учасники пентатлону були вбрані у військові однострої своїх країн. На полі змагання зібралися люди, долею яких було зійтися у справжньому, смертельному герці лише через кілька років. До війни, oднією з комплектуючих пентатлону було змагання у конному спорті. Сьогодні,  військовi спортсмени зазвичай вбираються за цивільною модою, а кавалерію замінив біг на 8 кілометрів.

Команда з Військового Патруля Веймарської республіки, Олімпіада 1928

Якщо ви хочете побачити Military Ski Patrol, або Військовий Лижний Патруль, то слід шукати за ним у Західній Європі, зокрема у Німеччині, Англії, Швейцарії та Голандії.  Кожна команда складається з чортирьох членів, з яких один призначається лідером. Це спрощений варіант від старої традиції. На початках команда складалася з офіцера,  унтерофіцера, або фенріха (прапорщика) та двох солдатів. Офіцер мав керувати командою під час пересувань, був озброєний пістолетом, але не міг приймати участі у стрільбі по мішенях (так само як і лідер команди сьогодні), що велася зі службових карабінів,  здебільшого замінених сьогодні на спортові гвинтівки 22-го калібру кшталту Anschütz.  Згадка про використання табельної зброї у Військовім Патрулі залишилася й понині у офіційних правилах спорту, що забороняють використовувати "трасерних й бронебійних куль". Можна ще уявити трасер в мілкашці, однак бронебійний?!  Солдати й сержант повинні були мати рюкзаки вагою не менш від 25 кілограмів. Це правило збереглося у інших видах військової атлетики, але y сучаснім Патрулі здебільшого відмінене.  Саме змагання складалося з лижних перегонів і стрілянини по мішенях, що власне й послужило фундаментом для сучасного біатлону.  Дистанція переходу у обох видах спорту становить приблизно 30 кілометрів. Однак рутина Патруля є набагато різноманітнішою й не залежить від стандартних лижних маршрутів, змушуючи учасників час від часу чіпляти лижі за плечі та дертися через місцевість де снігом навіть не притрусило. В деяких видах змагань додаються додакові випробування на зразок Stretcher Race, де одного з членів команди проголошують пораненим, а решта мають його нести  на санітарних ношах.  Окрім того завданням офіцера (а інколи й сержанта) є прокласти правильний маршрут за допомогою компаса й мапи.

 Репортаж з BritishForcesNews, Лютий 2010 року

(репортаж по темі починається з 1:31)

Здебільшого змагання відбуваються у гірській місцевості. До речі,  цікавим історичним фактом є що солдати з Чехословацьких  команд, які брали участь у Патрулі на Олімпіаді 1924-го та 1928-го років, добиралися з гаpнізонів розташованих серед іншого й Карпатської  Руси, що сьогодні є Закарпатською областю України.

Перші олімпійські змагання з Військового Патруля відбулися під час Олімпіади 1924-го року у Шамоні (Франція). Останній раз змагання відбулися у 1948-ім році, але мусіли вибути з програми Олімпіад через непорозуміння правил деякими країнами учасницями. Після цього Патруль був замінений Біатлоном у програмі змагань, хоча й не втратив свого почесного статусу олімпійського виду спорту.

Симон не Петлюра

(Доповнення до основного повідомлення про вибір зброї на потреби спортового товариства)

Карабін СКС (Симонова) є випробованим зразком зброї, що був перевірений не в однім конфлікті, відносно поширений в ЗДА та Канаді й не коштує дурних грошей. Карабін може мати як фіксований (легальний у Каліфорнії) так і змінний магазин. Останні існують у варіантах на 5, 10, 20 та 30 набоїв. Слід зазначити, що тип магазину впливає на прицільність стрільби: фіксований магазин дає ліпші результати.

Карабін  СКС можна цілком розглядати як потенційну модель, що може заступити до стандарту у товаристві.
Ha розгляд "за" і "проти" виходять міркування викладені нижче.

"Пісні кохання"
1. СКС це найдешевший з усіх напів-автоматів (semi auto), навіть цивільні калаші коштують дорожче.
2. Набої калібру 7.62x39mm, що йдуть до карабіну не є дорогими (на 2010 рік десь 20 центів поштучно), власне дешевше хіба 22 калібр "мілкашки".  Набої ці можна купити у багатьох склепах й на разі не виглядає, що вони десь зникнуть. Власне набої калібру 7.62x39mm іноді можна придбати дешевше навіть від сучасного натівського калібру .223, а вже це добро майже на вагу йде.
3. Якщо брати до уваги профіль товариства з оглядом на потенційні змагання  у півічнім кліматі, то СКС дає чудову можливість отримати уявлення про більшість зразків зброї на використанні спортсменами тієї країни.
4. Є ціла лінія карабінів СКС (Yugo PAP M59/66) що проходить через доступну ліцензію C&R.
5. Можливі чисельні модуляції.
6. Можлива купа вдосконалень карабіну, хоча й не все вартує використння.

"Пісні зітхання"
1. СКС найдешевший з напів-автоматів, але не з карабінів. Найдешевший не означає дешевий. На момент карабін СКС у ідеальному стані коштує коло 500 доларів, приблизно так само як і набагато якісніший напів автомат С93 побудований на базі Хеклер і Кох  НК43.
2. Не всі СКС потрапляють під закон C&R. Якщо брати до уваги специфіку цього закону, то до списку потрапляють лише зразки СКС у оригінальному комплекті й модуляції, у якій вони були під час виготовлення. Заміна деталей на більш досконалі розцінюється як порушення законодавства. Зрештою в подібнім немає нічого страшного: при бажанні усі старі частини можна поставити назад й карабін знову отримає статус C&R. Але більшість американців не надто цим переймаються, тому добра більшість того, що стоїть в склепах вже давно пройшла конверсію не на користь привілейованого статусу.
3. Є кілька країн виробників СКС.  Най-якісніша модель звичайно радянського виробництва. Однак на заході їх обмаль і коштують вони по ціні карабіну типу АR-15 нижнього спектру.  Такі карабіни є більше колекційною екзотикою, аніж зброєю на тренування.  За ними йдуть хінці, що потрапили до ЗДА й Канади через експортний концерн NORINCO, який вславився своїм скандалом з адміністрацією Клінтона й повністю мусів зневодити ринок запчастин. Це є вагомим мінусом, тому що, незважаючи на "естетичний" вигляд, хінський СКС таки може поломитися особливо у газовідводнім відділі, ремонт коштуватиме грошей, а запчастин нема, бо розміри не пасують до радянського й югославського варіантів. Третім йде СКС виробництва Югославії. Штука не зла, хоча вславилася своїм диким "писком", адаптором до міномету. Якості стрільби цей пристрій не додає, заміна на нормальний вогнегасник (flash suppressor) йде до конфлікту з законодавством, так само як і відкрyчування баґнету дуже невдалої конструкції.

4. СКС не дасть порядної купності стрільби.  Дуже рідко вдається загнати набої до кола радіусу у 2 дюйми (коло 4-х см). Для досвідених військових та формацій, що беруть кількістю це не фактор. Однак для товариства, що однією з задач ставить майстерність стрільби, подібне користі не принаосить, так само як фіксована мушка, що робить майже неможливим приціл на силует при відстані 300 ярдів (274 метри).
5. Напів автоматичний механізм карабіна й невисока ціна зразків низької якості робить його улюбленою забавкою різних "міліцій" разом з калашом. І хоча вони вкористовують здебільшого радикально модифіковані кріси, особливого розслаблення у потенційнім спілкуванні зі службами правопорядку товариству це не додає.

Висновок: карабін СКС може цілком заступити до використання, якщо добре розрулити усі питання пов'язані з його мінусами.

Вступ до Комбінації з Трьох Пальців

В наступних нотатках спробую зкласти до купи усі деталі довколо створення й функціонування товариства зразка Гетьманськиx Січей, що існували у 20-х по 40-ві роки y  З'єднаних Державах Америки й Канаді. Часу обмаль, роботи купа, тому цілком можливо, що інколи буде викладатися спонтанна нісенітниця, яку, однак, планую вичищати наскільки очі побачать.
Інформація йтиме за настyпними категоріями:
1. Доктрина/політика. До цього розділу зливатиметься усе, що має відношення до того як товариство себе уявляє в цьому світі, яких засад має дотримуватись і як, що не менш важливо, бажає щоб його сприймали сторонні люди й заклади.
2. Проекти зайнять. Сюди йтиме тактична сторона усього, чим товариство займатиметься. Інформація в ідеалі викладатиметься за армійською методою TCS (Task Conditions Standards), щоб уникнути зайвої лабуди, але хто його знає куди винесе.
3. CIF/Zeughaus (Central issue Facility / Zeughaus). Сюди йтиме усе, що має до справи з логістикою постачання й ділитиметься згідно військової системи, що складається з классів І-Х. Більш детально можна ознайомитися тут
4. Закон/право. Досвід УГО 1942-го року дав непоганий, хоча занадто дорогий смак наслідків нехтування знанням законодавства й послугами адвокатів. Тому усі деталі, що стосуються існування товариства по обидва боки великої калабані, будуть детально вивчатися й викладатися в цій категорії.
5. Фізична підготовка. Говорить саме за себе, звичайно укладатиметься з оглядом на пересічного цивіліста середнього віку, що не видерався на Еверест і не ганяв ломакою братів Кличко та губернатора Каліфорнії.
6. Медицина. Ну як без неї?  Навіть у клубі по складанню оріґамі можуть виникнути травми. А рід зайнять товариства трохи відрізнятиметься за змістом.
7. Система зоохочень та відзнак. Маю надію, що це буде найменша категорія. Інакше можна спокійно зачиняти усю тему й записуватися до клоунади в лампасах, що вже який рік відбувається в краю.
8. Думки на гейзлику. Гоголівського Манілова ще ніхто не відміняв. Іноді й він може подати кілька слушних ідей.
Є великі черевики до заповнення. Бажаю принаймні не осоромитись перед Мариною!