Ще одна імпровізація на дощ

Відгук на другий заклик Музону до теми "Дощ"

Ет, хоч би крапельку дощу на лису бошку!
Забімбало знущання комарів,
Та діти, що не хочуть їсть окрошку,
Та ніс, що в час купання обгорів.
І тільки дупа гречної кубіти,
Що на шпаржині вішає сушить
Тендітні майтки у рожевих квітах,
Примушує у корчах не завить.
Пасу її в бінокля і мовчу...
Юпітере, скоріш пошли дощу!

Серпень 2006, Айхенталь

Країна Мухáрам

Bипендрювання під Кіплінґа в зоні бойових дій

Де на мить не вщухають прокляття собак
Де прожектори лижуть уламки стіни
А від стрілів зза рогу кривавий бардак
Є дорога в Мухáрам, країну весни.

Є дорога на схід попри трупи автó
Попри сніг перевалів і грюкіт чобіт
Попри курдів в полатаних хінських пальто
Є дорога в Мухáрам, дорога на схід.

У країні Мухáрам коней табуни
Пролітають крізь маку багряні поля.
Там не бачили блиску від цинку труни
І від спалахів нафти не стогне земля.

І якщо на світанку покинувши кріс
І не ставши на міну ти вийдеш на шлях
То потрапити можеш в країну бех сліз
У країну Мухáрам забувши про страх.

І скерує ранішня молитва мулли
По дорозі до хову дитячих думок
До лози винограду й гудіння бджоли,
А не куль. То ж рушай й бережи тебе Бог.

Поспішай , бо вже гріється чай на вікні.
І гадюкою смерть заповза у стволи
Шлях в країну Мухáрам затоптують ніг
Батальйони нещасних в країні війни.

Мосул 2004

Імпровізація

Вершик на задану тему для Музону, мав включати в себе дощ, кондуктора та міжнаціональні взаємини Львова. На надхнення використані творчість радянських письменників та куплети Віктора Морозова

Зодягнутий у марево ночей
Я під дощем пускав вітри в калюжі
А із балькону у вазонку білі ружі
На лоба гримнули мені
Мов о бетон Антей.

Немов у піні весь Сарданапал,
Клістир пронісся по базарній площі
Поцілений у баби Рузі сиві мощі,
що заховались між вокзальних шпал
(кондуктор все єдно москаль й нахал!)


приблизно Зима 2006-го року

До народження Маґди

Ласкаво просимо, Дитино,
До міста зголоднілих левів.
В напівзвар'йовану родину
В відкритий світ замкнутих дверів.

У край понищених архівів,
На лацканах чужих медалів,
Сутан зітлілих, стихлих співів,
Украй прокурених вокзалів.

Де ніч удень а дні мов ночі,
Де кров чорніша від йодини.
Та ти у світ, Дитино, хочеш.
Ну що ж, народжуйся, ходи-но.

5 березня 1998
Вюрцбурґ