Поки сонечко зійде роса очі виїсть

Гортаю останній номер National Geographic. Велика стаття про Крим. Автори, на диво, як на американців, ознайомлені з проблемою російської присутності на території України й переважно хамською, а зачасту відверто ворожою поведінкою. Здебільшого все обмежується танцями під гармошку й пошиттям червоних та трикольорових прапорів. Однак, наші закляті друзі дуже добре усвідомлюють римське mens sana in corpore sano та втілюють його за допомогою відповідного виду спорту. І що найцікавіше, роблять це організації, що  в Україні переважно займаються клоунадою: козацтва. Вірніше кАзацтва, тобто москвофіли. Бо свої атамани й визолочена "еліта" продовжують робити те, що вони й зазвичай роблять: урочисті кулеші, чи то пиятики з увішуванням бляшками. Ну дехто ще шукає вихід у альтернативнім існуванні, влаштовуючи різні реконструкції, немов намагаючись узяти реванш у подіях, що понад 5о років вкриваються пилом часу. Між тим хлопчиська схоплені камерою американського журналіста не бавляться у "сищиків-розбійників". Під керуванням дорослих вони освоюють військову справу, приблизно так, як деякі з їх батьків робили у "зарницях".  І як би не кляли скупі містечкові націоналісти руку Москви, зайняття ці проводяться не на щедрі дотації Kремля (погляньте на шмаття юних хуліганів), а на приватні пожертви патріотів Россії. Поки що вони бігають з макетами зброї, та може десь стріляють з пневматики й травматики. Хто зна, як розгортатимуться події. У будь-якім випадку, їх опонент безнадійно відстає згідно причин зформульованих Остапом Вишнею у оповіданні про мешканців країни Чукрен.

У такий простий спосіб хлопчик зправа при потребі дасть ради зтулити писки архаровцям на кшталт тих, чиє фото було надруковане у National Geographic. На разі... 

 

 

 

Українці мають унікальну можливість дати фору у подібнім змаганні.  Скільки нас живе за кордоном? У самій Північній Америці кілька міліонів.  Тобто діаспора є у всіх країнах, де придбати карабін, чи пістолет не важче, аніж замовити порцію хінського їдла на хату.  Нехай в Україні карабін маузера затягає понад тисячу доларів, а дозвіл на володіння ним виробляється роками. Але ж, люди добрі, майте совість! В більшості місць скопичення діаспори те саме купується за 200 доларів, а дозвіл робиться за півгодини на місці. Скільки з вас не знає яким боком тримати рушницю, а якщо знає, то не здатна влучити в здохлу курку, якщо та лежатиме далі ніж десять метрів?  Скільки з вас заплили жиром на канапах й бідкаються про високий холестерин, або викидають дурні гроші на спортзали, коли зайняття теренівкою і дешевші і корисніші? В скількох з вас дітиська просиджують тижнями перед комп'ютерними забавками й забули, що таке пробігти довкола будинку, чи видертися на дерево.  Що є ліпшим вкладом на майбутнє: пропити сотню доларів на черговій Маланці, чи придбати на ті гроші мілкашку вашому сину й навчити з неї стріляти на стрільбиську? У що перетворилися українські спортові клуби, що до війни приймали сотні, ба тисячі членів січей? Чи все на що ви здатні є поїдання вареників по фестивалях та галас перед російськими амбасадами? Невже так важко усвідомити, що гавкають пси, а вовки гострять ікла. Mовчки, але гострять.

Багатьом це можливо й дивина, але Тато не лише для того, що навчати дітей колупатись в носі

Не чекайте указів президентів, спонсорів від конгресу ЗДА, масовиків-затійників, що створять вам усі умови для тренувань. Доля вашої країни (якщо звичайно вам на неї не начхати) у ваших руках, у ваших кишенях. А інакше знамените "Честь України готов боронити" перетворюється на претензію  імпотентів.